Україна – європейська держава, корінними жителями якої є українці (близько 80%) та кримські татари (0,5%). Завдяки своєрідному географічному розташуванню і сусідству з сімома державами, вона стала домівкою для великої кількості національних меншин, які говорять різними мовами, зберігають свою культуру й традиції, навчаються і розмовляють рідною мовою. Чи в усіх етноспільнот, зокрема тих, які представлені на Закарпатті, є можливості навчання рідною мовою, спробуємо проаналізувати у цій статті.
За інформацією Міносвіти, в Україні є 735 шкіл, в яких навчають мовами нацменшин. Близько 400 тис. учнів (майже 10% усіх українських школярів), які є представниками національних громад, здобувають загальну середню освіту рідною мовою. У 581 школі навчання здійснюється російською мовою, у 75 – румунською, 71 – угорською. Також в Україні є 5 шкіл із польською мовою навчання та 3 – з молдавською / румунською. Крім того, представлено 610 шкіл з окремими класами для навчання мовами нацменшин – словацькою, кримськотатарською, івритом та гагаузькою.
Щодо Закарпаття, у регіоні є 118 закладів освіти для представників різних етноспільнот, із них комунальних – 113. За мовами навчання кількість закладів розподіляється таким чином: угорська – 73 (із них 5 приватних), українська + угорська – 25, угорська + російська – 1, румунська – 12, українська + румунська –1, українська + російська + румунська – 1, словацька + українська – 1, російська – 1, для учнів ромської національності – 5 шкіл.
Головний принцип формування освітньої політики України – рівний доступ до якісної освіти незалежно від етнічного походження. Всі громадяни країни мають право на рівні шанси в житті.
Упродовж багатьох років у школах, де навчання ведеться мовами національних меншин, на вивчення державної мови відводилося лише дві години на тиждень, що й позначилося на стані освіти. Наприклад, 50% школярів-румунів та 60% учнів угорської національності не змогли подолати поріг «склав/не склав» на зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови у 2018 році на Закарпатті.
Це не просто перешкоди в житті дітей, а й неможливість здобуття вищої освіти й посад у державних та інших органах управління, порушення конституційних прав юних громадян країни. Знання державної мови є і повинно бути фактором соціальної згуртованості й інтеграції всіх жителів України в суспільстві.
Закон «Про освіту» спрямований на подолання цієї негативної ситуації. НУШ передбачає поступове збільшення кількості предметів, що вивчаються українською мовою, для того, щоб покращувати рівень володіння державною мовою протягом усього шкільного періоду. Таким чином, Закон дозволяє запровадити мовну політику, яка вже використовується деякими країнами ЄС – гнучку двомовну освіту.
Не буде заборони для навчання жодною з мов національних меншин. Їх будуть і надалі використовувати в школах паралельно з українською. Жодна школа національної меншини не буде закрита. Учителів також не звільнятимуть – переконують у Міністерстві освіти. Україна завжди буде дотримуватися взятих на себе міжнародних зобов’язань щодо забезпечення освітніх прав національних меншин.
Перехід на навчання українською мовою у школах, де викладають мовами різних етноспільнот, має бути поступовим (до 2020 року) та зручним для учнів і вчителів. З цією метою будуть розроблені нові підходи й методики викладання та навчання, узгоджені Венеційською комісією.
Міністр освіти Л. Гриневич у зверненні до депутатів Європарламенту виокремила таку ключову тезу: «Незнання державної мови – це інструмент для фрагментації суспільства». Тому мета Законів про мову та освіту – не роз’єднати громадян країни, а цивілізованим чином і поступово об’єднати їх у прагненні підтримати державну мову й саму державу Україну, що проходить нелегкий шлях становлення та зміцнення самостійності на політичній карті світу в протистоянні з Росією.
Хоч вже й прийнято базовий закон, але ще очікуються різні підзаконні акти для кращого розуміння й виконання поставлених цілей в освітній системі, щоб не виникало подібних ситуацій, коли 21 вересня цього року на порядку денному у депутатів Закарпатської облради було звернення до Президента України з тим, аби він не підписував Закон України «Про освіту», оскільки він порушує права національних меншин.
Про дискримінацію нацменшин говорив і Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бугайла та представники урядів деяких сусідніх держав. Але цілком зрозуміло, що ці заяви та щедре фінансування національних громад є частиною гібридної війни Москви та її союзників проти України.
Прийняті Україною Закони «Про освіту» та «Про мову» були проаналізовані Венеційською комісією й визнані такими, що не містять жодної дискримінації та обмеження прав людини, є толерантними щодо всіх громадян України.
Ситуація з українськими школами за кордоном, до прикладу, в Росії, Угорщині чи Румунії, плачевна. За офіційною статистикою МЗС України, у Росії проживають 1,93 мільйона осіб, які ідентифікують себе як етнічні українці. Згідно з неофіційною статистикою – їх близько 10 мільйонів. У 2001 році Росія підписала, але поки що не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин, тож формально російська влада не зобов’язана звітувати перед Радою Європи, яким чином вона захищає мовні права нацменшин. Жодної школи, де всі предмети викладалися б української мовою, у Росії не існує. Лише у Москві при Національному культурному центрі України діє недільна школа імені Павла Поповича. Російське МЗС стверджує, що попри велику кількість українців, які проживають на території Росії, запитів на створення повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій у федеральні та регіональні органи управління освіти практично не надходить.
Українці — четверта за чисельністю етнічна спільнота Румунії: після румунів, угорців та ромів. Згідно з даними перепису 2011 року, українська громада налічує 51 тис. осіб, що становить 0,27 % всього населення Румунії. Як повідомили у Раді Європи, румунська влада взяла на себе зобов’язання надавати освіту українською мовою для представників нацменшини. Але сьогодні в Румунії відсутні початкові й восьмирічні школи, у яких викладання повністю ведеться українською мовою. Єдиним повноцінним українським навчальним закладом є Педагогічний ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сігету-Мармацієй. Місцева румунська влада не зацікавлена у створенні закладів з навчанням українською мовою.
Угорщина також підписала, проте не ратифікувала Європейську Хартію щодо регіональних мов та мов нацменшин. Українців в Угорщині близько 8 тисяч осіб, і українська мова офіційно визнана як мова нацменшин. Проте, згідно з інформацією Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл з українською мовою викладання в Угорщині немає. Угорська влада пояснює таку ситуацію тим, що від української громади не надходить запиту на відкриття українських шкіл, а серед угорських учителів мало тих, хто хотів би викладати українською мовою.
Про своїх громадян має дбати материнська держава. На жаль, Україна належним чином не переймається державницькою політикою щодо захисту та підтримки українців за кордоном, та й самі українські громади є пасивними щодо відстоювання власної ідентичності та прав.
Отже, зважаючи на вищесказане, бачимо, що Закони України «Про освіту» та «Про мову» не обмежують права представників нацменшин, а навпаки – надають їм більше можливостей для здобуття кращої освіти, відкривають перспективи для професійного зростання та активної участі в суспільно-політичному житті держави.
Україна може бути зразком толерантного й шанобливого ставлення до всіх громадян країни.
Христина Дочинець, студентка відділення журналістики
Джерела:
- Шумицька Галина. Через діалог до взаєморозуміння в мультилінгвальному просторі: Регіональна рецепція мовних новацій в освітній сфері: монографія. – Ужгород, «Гражда», 2019. – С. 69.
- МОНУ. URL: https://mon.gov.ua/ua/tag/natsionalni-menshini
- DW.com. URL: https://www.dw.com/uk/українські-школи-за-кордоном-хто-і-як-дбає-про-українську-нацменшину/a-40680344
Фото tyzhden.ua