Володимир Кенийз – вчитель історії, директор берегівського ліцею «Платан», краєзнавець. Він був свідком багатьох історичних процесів, які пережило Берегово в ХХ столітті, коли Закарпаття перебувало в складі УРСР.
На думку пана Володимира, в 1946–1991 рр. сформувалося індустріальне обличчя Берегова: з’явилися десятки підприємств, нові житлові мікрорайони, а виноградарство та виноробство стали візитівкою міста. Утім радянська влада принесла й нові правила гри – у політиці, освіті, медіа та міжетнічних стосунках, особливо для угорської спільноти.
Тож спілкуємося з Володимиром Кенийзом про ключові аспекти життя Берегова, ставлення влади до угорської спільноти, особливості культурного життя й локальних медіа, а також про те, як ці процеси відлунюють у сучасній свідомості містян.
– Чи змінилося життя берегівців після входження краю до складу УРСР?
– Берегово звільнене від хористів 26 жовтня 1944 р., а до складу СРСР Закарпаття увійшло 29 червня 1945 року, внаслідок договору між СРСР і Чехословацькою СР. Органами влади були народні комітети, але їхня робота чітко контролювалася радянськими військовими, а потім іншими органами. Але невдовзі формуються органи влади за радянським зразком, партійні та комсомольські організації. В економічному житті ліквідовувалася приватна власність шляхом одержавлення, колективізації та радянської кооперації.
Активно формувалася промислова інфраструктура. У місті засновано меблевий комбінат та Деревообробну фабрику, Консервний завод, Радгосп-завод (винзавод) Берегівський, швейну фабрику та Майоловикий завод. В кінці 50-х засновано Геолого-розвідувальну станцію, згодом експедицію, працівники якої активно здійснювали розвідку і розробку природних багатств надр нашого краю. Одночасно на одній із околиць Берегова виросло ціле містечко геологів. В другій половині 60-х років на базі термальних джерел розбудовується спортбаза «Закарпаття», а в 70-х засновуються два підприємства радіоелектронної галузі «Берточ» і «Радіозавод», які припинили своє існування в роки Перебудови.
– Як радянська влада ставилася до угорської спільноти в Берегові? Чи були спроби обмежити культуру, мову?
– Одразу після того як радянські війська відтіснили угорсько-німецькі сили, почалися чистки. Виявляли противників радянського режиму, з якими розправлялися. Вкрай нелюдським був факт депортації місцевих угорців, переважно чоловічої статі під приводом «невеликої триденної роботи», переважно на Донеччині, для відновлення вугільних шахт. З-поміж вивезених додому повернеться лише третина. Згодом ситуація стала кращою, але тримали угорців під пильним контролем, зокрема через залучення їх до радянського і партійного керівництва.
– Чи були випадки, коли родини розділяли через різне етнічне походження або політичні причини?
– Такі випадки були! Але це не розголошувалося, і, до слова, не мало масового характеру, окрім раніше згаданого випадку у 1944 р.
– Щодо медіа, які газети, радіо, телеканали були доступні в Берегові під час радянського періоду? Чи транслювалися програми угорською мовою?
– Варто пам’ятати, що Угорщина і Чехословаччина були країнами із соціалістичного табору! Їхні ЗМІ мали ідеологічну цензуру. Хоча радянськими органами безпеки пильно відслідковувалися публікації і трансляції, але не заборонялися. «Глушилки», правда, активно працювали у 1956 та 1968 роках під час відомих подій в Угорщині і Чехословаччині. Телебачення масово з’являється в берегівців із другої половини 60-х років ХХ століття. Крім центрального радянського телеканалу була можливість «ловити» угорське та чехословацьке, іноді і румунське телебачення та радіомовлення. Угорське радіо мало два канали «Радіо Кошута» і «Радіо Петефі» на середніх хвилях.
Можна було придбати газети і журнали Угорщини і Чехословаччини. Досить популярними серед угорців були видання «Magyar igaz szó», «Magyar nemzet», «Magyar ifjúság», «Képes újság», «Magyar hírlap» і чимало інших. Окрім того, були години трансляції угорською, словацькою, румунською мовами на обласному радіо, а згодом на каналах обласного телебачення. Видавалася періодика угорською мовою, яка була досить популярною (альтернативи не було) обласні видання: «Kárpátalja igazság» («Закарпатська правда»), «Kárpátalja ifjúság» («Молодь Закарпаття»), а також берегівський друкований орган райкому партії та районного виконавчого комітету «Vörös Zászló» («Червоний прапор»).
– Як радянська влада впливала на культурне життя міста – театри, школи, бібліотеки?
– Все культурне життя протікало в чітких ідеологічних рамках. До речі, як і освітнє! Були школи з угорською мовою навчання. Їхня кількість задовольняла потребу мешканців регіону, але в школах була обов’язкова до вивчення російська мова. В навчальних закладах діяли піонерські та комсомольські організації, які покликані були формувати радянську людину, яка б з «нетерпінням» ставилася до релігії, до іншого, окрім, соціалістичного ладу – формували інтернаціоналістів.
Із життя намагалися витіснити звичаї і традиції, які були тісно пов’язані з релігійними, натомість нав’язували прокомуністичні. Берегово щоосені проводило фестивалі інтернаціональної дружби, частина дійства відбувалися в «Саду дружби» на Радянсько-Угорському кордоні. Прибували делегації та мистецькі колективи з Угорщини, Чехословаччини, Дагестану, Молдови. На щастя, вдалося зберегти народні танці, народну музику та усну народну творчість.
– А яку роль відігравав спорт?
– Значна увага приділялася розвитку фізичної культури і спорту. Метою було – фізично підготувати населення для гіпотетичної участі у воєнізованих формуваннях. У ДОСААФ (Добровільне Сприяння Армії Авіації та Флоту) зі шкільного віку відбувалися масові змагання та здавання нормативів відповідно до вікових категорій (часто все це було дуже формалізовано).
Розвивалися й популярні види спорту. На кожному підприємстві були передбачені посади спортінструкторів. Престижним було організовувати футбольні команди. В Берегові це були відомі навіть за межами Закарпаття: «Зірка» і «Колгоспник», згодом «Меблевик» і «Кооператор». Розвивали на певному етапі волейбол, легку атлетику, мотокросом, греко-римську боротьбу, бокс. Але, напевно, кращі результати були з гандболу! Жіноча команда «Колос» Берегово, згодом відома як «Бактянка», під керівництвом Йосипа Зупка брала участь у регулярному чемпіонаті СРСР. Їхніх гравців залучали до збірних команд СРСР та УРСР. А такі гравчині, як Ніна Лобова-Гецко та Людмила Задирака, у складі радянської збірної здобули титул Олімпійських чемпіонок і Чемпіонок світу відповідно.
– Як ви вважаєте, чи відчутні сліди радянського минулого в ментальності берегівців сьогодні?
– Радянська ментальність, безумовно, залишила досить глибокий слід. Підтвердженням цього є те, що Берегово стало русифікованим містом, з низьким рівнем екологічної свідомості, а в частини мешканців досі спостерігається люмпенізованість, все ще залишається страх висловлення власної думки. Але час бере своє…
Сучасне Берегово – одне з кращих міст Закарпаття, де українська та угорська мови звучать поруч у повсякденному житті. Тут діють навчальні заклади, в яких навчаються українці й угорці, а також різноманітні товариства і спільноти угорців, а виноробство та гастрономічні традиції стали важливою частиною туристичної ідентичності. Проте тінь радянського минулого усе ще помітна – у міській архітектурі, промислових руїнах, і, часом, у мисленні.
Вероніка Межуєва, студентка відділення журналістики УжНУ
Фото з архіву В. Кенийза, головне зображення – з радянського путівника, Varosh
Матеріал створено в рамках курсу «Історія української журналістики (ІІ половина ХХ – початок ХХІ ст.)».