Історія утисків української упродовж століть
До написання цієї статті мене спонукали розповіді мами. Сподіваюся, що після її прочитання ви по-іншому подивитеся на мовну проблему, незалежно від національності. Але про все за порядком. Спочатку трохи історії та фактів.
За 400 років дослідники зафіксували понад 130 заборон щодо української мови. Ось лише частковий перелік документів, починаючи з періоду Російської імперії.
XVIII століття
1720 р. – указ Петра І про вилучення українських текстів із церковних книг і заборону книгодрукування українською мовою.
1729 р. – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження.
1731 р. – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки запроваджувати на власній російській мові».
1763 р. – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
XIX століття
1804 р.– за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені, що призвело до цілковитої деградації українського населення.
1847 р. – розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1863 р. – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
1876 р. – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1888 р. – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 р. – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
***
Щодо Західної України, то за часів Речі Посполитої на території Галичини й Волині також велася антиукраїнська діяльність:
1789 р. – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл.
1817 р. – впровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1869 р. – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії.
***
Що стосується Закарпаття та Буковини, то й вони зазнали сильної дискримінації щодо мови:
1859 р. – Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорської імперії в Королівстві Галичини та Володимирії і Герцогстві Буковина здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1914 р. – угорський уряд обмежив вивчення української мови в церковних народних школах трьома роками. У державних школах українська не вивчалася взагалі.
1934 р. – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
***
Існує думка, що в Радянському Союзі українська мова не зазнавала утисків, але саме в той період сталися найстрашніші і найтрагічніші події щодо українців. Так, за часів Радянського Союзу було винищено основну частину української інтелігенції та духовенства. Невже це не геноцид і не винищення українців як нації та української мови як коду народу?!
1970 р. – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
1973 р. – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1978 р. – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).
1983 р. – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким, зокрема, введено виплату 16 % надбавки до зарплати вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
1984 р. – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з учителями мови української.
1989 р. – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 р. – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові було надано статус офіційної.
***
І вже за часів незалежної України ми мали горезвісний Закон (2012 р.) «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI (неофіційно відомий як «Закон Ківалова-Колесніченка»).
У 2014 р. регіонали й комуністи намагалися ввести в Україні двомовність, граючи на руку «братській» державі-терористу й окупанту.
Отже, мова цифр та фактів підтверджує, що в своїй державі українська мова була на правах мови національної меншини.
***
Коли моя мама навчалася у столиці нашої країни, вона неодноразово стикалася з ситуаціями зневажливого та образливого ставлення до студентів, які розмовляли українською, як у самому виші, так і в інших громадських місцях. Українською розмовляти не заохочували, було ризиковано почути у відповідь «селюк», «бидло» і под.
Викладання здебільшого велося російською, те ж саме стосувалося майже всіх сфер життя.
Мама пригадує ще один приклад кількарічної давнини вже на Закарпатті, коли продавчиня не знала державної мови або не захотіла спілкуватися нею. Перейшовши з угорської на російську, жінка ще й додала: для чого вчити українську, якщо скоро тут будуть росіяни. Для моїх батьків це був шок. І хочеться вірити, що не всі представники нацменшин так вважають, і це був радше виняток із правила.
Звичайно, сьогодні відбуваються, я думаю, закономірні дії щодо утвердження та захисту української мови, але, на жаль, і далі можна спостерігати дуже негативні наслідки русифікації на сході та півдні України, особливо це стосується великих міст.
Хочу звернутися до представників нацменшин в Україні, які мають свої материнські держави із стовідсотковим захистом рідної мови. Перейміться і зрозумійте всю серйозність і важливість мовного питання в Україні. Замість того, щоб шукати точки спотикань і непорозумінь щодо мов і територій, знаходьмо ідеї мирного, толерантного та доброзичливого життя в одній країні, поважаючи і вивчаючи державну мову, опановуючи історію, культуру і традиції як корінних народів, так і представників різних етнічних груп.
Мирно жити в одній державі можна і потрібно!
Христина Дочинець, студентка відділення журналістики
Джерела:
Вікіпедія. URL:
Фото UNIAN, the village.com.ua, zbruc