13 листопада студенти відділення журналістики мали нагоду поспілкуватися з журналістом, редактором колишньої обласної телерадіокомпанії Осипом Лободою. Зустріч відбулася на парах з «Історії української журналістики» й «Історії української медіакомунікації» та в рамках роботи пресклубу молодого журналіста «Медіаперспективи».
Організували її для студентів 3 курсу освітніх програм «Журналістика», «Реклама та зв’язки з громадськістю» доценти Володимир Тарасюк і Наталія Толочко.
Журналіст розповів, як розпочинав свій творчий шлях, та про виклики, що доводилося долати: «Мені в школі вдавалися непогані твори з української мови, я обирав вільну тему і любив пофантазувати. Тому мені часто казали, що мушу піти в журналісти. Хоч спочатку хотів вступати на латинську і грецьку філологію, але потім все ж таки вступив на журналістику. На той час поняття «газета» було незнайомим. А про радіо й телебачення знав ще меше. «Тракт», «субтитри» – гадки не мав, що ці слова означають. Під час навчання в університеті проходив практику на радіо в Ужгороді, і після закінчення вишу мені дали направлення на роботу сюди, але в телевізійну редакцію, бо там бракувало людей. Я ніколи не тримав у руках професійну камеру й не знав, чи взагалі зможу цим займатися. До речі, з цензурою вперше стикнувся саме на телебаченні».
За словами Осипа Лободи, відчутне зменшення цензури й найцікавіший період у роботі був на зламі 1980-х – 90-х років, коли почав відроджуватися національний дух. «Раніше не можна було нічого поганого казати про радянський союз. За кожне слово, яке ми писали у своїх матеріалах, хвилювались, аби там не побачили «кримінал». Звісно, з часом життя навчило, що можна писати чи озвучувати, а що ні», – зазначив журналіст.
Також розповів що, в 1990-х роках, коли прийняли Декларацію про державний сувернітет України та проголосили Незалежність України, відчув особливу атмосферу в суспільстві, та не одразу: «На наступний день після проголошення Незалежності я вийшов на вулицю і в мене було таке цікаве відчуття: стоять ті самі будинки, що вчора, їздять ті самі машини, що вчора, Ужгород який був, такий і є, нічого не змінилося, тільки ми були вже в іншій країні. Але по-справжньому я відчув Незалежність вже після референдуму 1 грудня».
На радіо Осипу подобалося працювати над програмами «Від серця до серця», «Захід зблизька». Остання, зокрема, була про українців, що приїжджали з-за кордону.
Медійник пригадав і період, коли слухав «голоси», та зазначив, що так тоді робило багато закарпатців, адже технічні «глушилки» не могли цьому перешкодити. Утім подеколи й закордонні медійники порушували етичні стандарти: «Я слухав «Голос Америки» і «Радіо Свобода», але були моменти, які мене обурили. Коли в 1986 році сталася Чорнобильська катастрофа, почали говорити про «десятки тисяч онкохворих». Я розумію, що журналісти хотіли привернути увагу, але перебільшення – це теж обман. У журналістиці є «Етичний кодекс», і кожен хто працює в медіа, має його дотримуватись».
Осип Лобода працював в обласній телерадіокомпанії, був головним редактором радіо з 2005 по 2011 рік. Спочатку реалізував себе в телевізійній редакції 4 роки, потім 25 років віддав роботі на радіо. Коли його запрошували знову повернутись на телебачення, відмовляв, тому що прикипів саме до радіо.
На думку Осипа, сучасним журналістам пощастило, адже їм не доводиться проходити через кола цензури. Раніше, щоб будь-який матеріал потрапив у газету, на радіо чи телеефір, його мали схвалити редактор, генеральний директор, цензор. Без їхнього дозволу опублікувати щось було неможливо.
Журналіст ділився порадами зі студентами, зокрема наголосив: «Не забувайте про те, що вас слухають, вас читають. Будьте насамперед чесними з собою, будьте чесними і з тими, кого інформуєте, бо найгірше – коли людина сама себе продає».
Студенти й викладачі ставили Осипу чимало запитань про етичні стандарти, минуле й майбутнє української журналістики. Зустріч тривала в теплій і щирій атмосфері та завершилася спільним фото на згадку.
Ангеліна Гіреш, студентка відділення журналістики УжНУ