«Перець» – український сатирично-гумористичний ілюстрований журнал, який був одним із найпопулярніших видань у цій ніші в СРСР. Перші номери двотижневика вийшли в Харкові 1922 року, і вже тоді в редакції працювали видатні сатирики, письменники, зокрема Остап Вишня, який швидко став улюбленцем читачів.
Журнал майстерно поєднував гумор і критику: він висміював побут, бюрократію та соціальні теми, за що часто опинявся під прицілом радянської влади. Конфлікти з партійними органами не раз призводили до конфіскацій номерів і переслідування редакції, а наприкінці 1930-х через репресії видання взагалі призупинили.
На початку 40-х «Перець» «ожив» після кількарічної перерви – він знову зашурхотів сторінками, але не про мирне життя. 1941 рік був трагічним через війну, та водночас приніс нові обличчя для зображень і карикатур. Неочевидну, але надзвичайно важливу роль відігравали жінки. Тогочасні сторінки часопису показують, що жінок зображали одночасно солдатками, матерями, господарками.
Жіночий образ у «Перці» на початку 40-х років
В карикатурах 40-х років жінку показують домогосподаркою і сумлінною працівницею. Вона мала право втомитися від манікюру, посперечатись у їдальні або з’явитись у хустці з відром борщу. Усміхнена, акуратна, з легким кпином у погляді, сміялася над власними клопотами й оточенням, не підозрюючи, що зовсім скоро її образ набуде зовсім інших рис.
В першому випуску «Перця» 1941 року можна знайти малюнок під назвою «У манікюрші». Героїня зітхає: «Манікюр мене так стомлює, що я до наступного візиту ні за яку роботу взятися не можу!» – іронічно кепкуючи над ідеєю праці, не підозрюючи, що зовсім скоро її руки триматимуть рушницю.
На чотирнадцятій сторінці цього ж номера зображено епізод «Випадок в їдальні». Тут жінка постає типовою робітницею, без фронтових драм, без революційних подвигів, лише зі своїми щоденними клопотами і ноткою іронії.
Образи й архетипи жінок на шпальтах часопису
Коли журнал повернувся у 1943 році, а варто зауважити, що в 1942-му вінне виходив через репресії та арешти багатьох членів редакції, то приніс із собою не лише оновлений гумор, а й нові образи.
Галя в Німеччині: від пропаганди – до символу народу
У 1943 році на сторінках «Перця» з’явився новий жіночий типаж – Галя в Німеччині. Це була не просто дівчина з хусткою чи домогосподарка, а образ, який поєднував мрії про кращу долю і драму примусової праці. Його передумови слід шукати в нацистській пропаганді. Річ у тім, що особливе місце серед агітаційних матеріалів рейху посідали плакати й брошури, спрямовані на заохочення українців виїжджати на роботу до Німеччини. На початку війни, до масового залучення населення на Східному фронті, нацисти ще не мали готових схем, тож доводилося вигадувати їх на ходу.
Перші плакати 1941–1942 років малювали ідилічну картину життя під владою Рейху: обіцяли «райську працю», стабільність, комфорт і ковбасу без черг. Нацистська агітація створювала ілюзію добробуту, зокрема зображувала усміхнених жінок на фабриках, доглянуті поля, щасливих робітниць у вишиванках, які нібито «знайшли своє місце» в новому порядку.
Приміром, для російськомовного населення з’явився плакат, героїнею якого стала Г. Заславська – «Галя Заславская пишет письма из Германии». На ньому фотографії жінки з «листами додому», де вона нібито ділиться щасливими враженнями від роботи в Рейху. Саме цей образ, імовірно, став прототипом «Галі в Німеччині», яку згодом гостро й саркастично розвинув уже відомий нам часопис.
«Перець» зустрів таку пропаганду олівцем і сарказмом. Серія «Галя в Німеччині» висміювала райські обіцянки роботи: спершу дівчину заманюють листівками, потім продають, мов худобу, а згодом годують собачими об’їдками. Її фінальний лист додому – як лейтмотив реального життя: «Ми для них, мов собаки: коли здумають – годують, коли здумають – б’ють. Ой, визволяйте нас швидше…».
Цей сюжет та створений образ – не просто сатиричний коментар до пропаганди ворога. Це символічне уособлення народу: його страждань, приниження та нетліючої надії. Жінка-мучениця тут перестає бути лише індивідуальною героїнею; вона стає образом колективної долі, дзеркалом чужих негараздів і внутрішньої гідності всіх тих, кого війна змушує терпіти, виживати і боротися.
Жінка-солдатка, мати, господарка
Образ жінки-солдатки в «Перці» не сходив зі сторінок у 1943 році. Бувало, на красномовному зображенні українських солдатів на фоні виднілася тендітна фігура в хустині з рушницею (Журнал «Перець», 1943 №05, сторінка №4).
Головна роль належала українці в етнічному вбрані, з рішучим поглядом та рушницею на плечі, яка закликає боронити рідну землю, як у випуску №5 (1943 рік) на першій шпальті.
Паралельно на сторінках «Перця» формується ще один сталий архетип – жінка-мати. У випуску №7 1943 року на першій шпальті журналу з’являється малюнок «Охорона дитинства й материнства на Україні по-німецькому». У темних кольорах зображено німецького солдата на варті, а повз нього проходить колона стомлених, схудлих жінок. Попереду – мати, яка міцно тримає немовля. Цей малюнок – дзеркало життя поневоленого народу, його страждань, голоду і страху. Однак попри жахіття війни, мама знаходить силу оберігати своє чадо.
Уже в 1944 році архетип матері отримує нове звучання в малюнку В. Касьяна «Мати Героїня». Літня жінка в центрі композиції піднімає фужер, а навколо неї – діти та чоловіки різного віку, деякі у воєнній формі з відзнаками. Чорно-біла гама підкреслює серйозність і урочистість сцени, а щастя родини, незважаючи на буремні часи, не позбавлене притаманного для часопису символізму. Цей образ показує: навіть у війні сім’я зберігає своє місце радості та морального центру, а жінка-мати стає символом стійкості, мудрості та внутрішньої сили народу.
Не всі жінки на сторінках журналу носили рушниці – був і типовий образ трудівниці, господарки, яка працює у полі. Одним із прикладів є малюнок В. Літвеченка: жінка з серпом у пшениці, з легкою ходою та широкою усмішкою. Вона з’явилася на головній сторінці «Перця» 1944 року, у випуску № 14–13, підпис тішив читача дотепом:
«– На п’ятку, діду, на п’ятку налягайте!
– Еге… Хіба за такою агрегатою вженешся…».
Отже, на сторінках «Перця» 40-х років зображено жінку, яка була солдаткою, матір’ю, трудівницею, господаркою, воїном, і берегинею. Вона сміялася і страждала, працювала і боронила рідну землю, залишаючись символом стійкості, гумору та непереборної сили.
Валерія Мельник, студентка відділення журналістики
Джерела: