Аладар Горват – етнічний ром, громадський діяч, який докладає максимум зусиль для того, аби ромська молодь не лише чула слово «освіта», а й здобувала її.
Після закінчення школи хлопець вступив на факультет суспільних наук, спеціальність «Політологія». Окрім навчання, долучається до молодіжних проєктів, допомагає громаді.
Я поспілкувалася з Аладаром про важливість освіти, поширення молодіжної політики серед ромів і спростування негативних стереотипів щодо етноспільноти.
– Розкажи про своє навчання в школі. Батьки спонукали до здобуття знань?
– У моєму житті освіта відіграє важливу роль, адже мій батько здобув вищу освіту. Він хотів, аби його діти теж мали її. На щастя, тата в дитинстві відправили до української школи, а не ромської. Думаю, що саме тому в нього був правильний стимул.
Мене спочатку віддали в український садочок, що викликало дуже багато коментарів з боку громади. Мовляв, навіщо той садочок, дітей в громаді і так багато! Потім я навчався в 6 школі – зараз ліцей. Мої ровесники часто казали: «Навіщо це тобі? Ти ж дарма витрачаєш час!». Але батьки щодня доводили, що це необхідно, це важливо! Коли вивчився до 9 класу, знав, що точно піду далі! Добре склав НМТ, вступив до УжНУ на факультет суспільних наук, спеціальність «Політологія». На цьому факультеті вчився батько, сестра, тому я не мав вибору (Усміхається).
– Під час навчання ти відчував на собі негативні стереотипи щодо ромів?
– У школі знали, хто я за національністю. Тому й стримувалися, коли хотіли розповісти усе «хороше» про «циган». Адже знали, що я хлопчик грамотний і можу відповісти, якщо треба! Утім часто нагадували про моє коріння. Попри все всім своїм одноліткам я казав, що вчитися потрібно, спонукав їх до цього.
– Все ж до ВНЗ ти сам вирішив вступити?
– Звичайно, я сам був зацікавлений, адже ще зі школи ходив із сестрою на пари і бачив, що підхід в університеті значно відрізняється від школи. Я розумів, що може бути по-справжньому цікаво!
Яка б нова зустріч не була, всі запитують: хто ти? Звідки ти? Що маєш і що знаєш? І я завжди хотів, аби мені було, що відповісти. Батьки радили ФСН, я не сперечався, але політологію обрав сам!
– Як загалом ти ставишся до навчання?
– Якщо чесно, у школі було гірше. Ще в 15 років хотів працювати і розвиватися. І міг сказати у школі, що мене сьогодні не буде, бо йду на конференцію (або щось на кшталт цього). Безмежно дякую тим вчителям, які з розумінням ставилися до пропусків, бо знали, що це має значення для нашої громади. Про інших – краще мовчатиму. В університеті все по-іншому.
– Кого у твоєму житті більше: Аліка, Аладара Горвата чи хлопчика з ромської сім’ї?
– В молодіжній політиці я Аладар Мирославович. Так до мене звертаються. Звичайно, без коріння – нікуди, відчуваю відповідальність перед сім’єю, батьком зокрема. Він – відома людина, політик, був викладачем. І мені не просто пощастило, переді мною непросте завдання – не бути гіршим за нього, тримати статус. Звичайно, важливо, з якої ти файти, але я на цьому не акцентую.
– Як виникло бажання пропагувати освіченість серед ромів?
– Я живу у громаді, де про освіту просто чули, де є люди, які не вміють ні читати, ні писати. Вони ходять у сегреговані ромські школи просто, аби ходити. Для мене на першому місці – зміна такої ситуації. Працюю з молоддю та дітками, адже за ними – майбутнє нашої громади.
– Раніше ти відвідував заходи із батьком, а зараз хтось підтримує в реалізації задумів?
– Зараз працюю з Ужгородською молодіжною радою та ГО «Простір молоді». Долучаюся до різних міжнародних проєктів, зокрема «UPSHIFT».
Також до допомоги долучаються церковні установи. Фактично кожен табір має свою релігійну громаду. В деяких із них я разом із педагогами проводжу інтерактивні заняття – вчимо дітей писати та рахувати. На жаль, учні переважно не вміють це робити.
– Якби ти зараз переконував когось у важливості навчання, що сказав би?
– Якби я не вчився, як і ти, не було б цієї розмови. Не було б жодних знайомств, зв’язків. Адже навчання – це розвиток мислення, це накопичення ресурсів, які можна і потрібно використовувати всюди і завжди. Хоча важливо пам’ятати, що всього повинно бути в міру і ганятися за десятьма освітами не варто. Це тільки моя думка! Вважаю, що будь-які навички потрібно мати де втілити. Тому здобувай освіту, працюй, досягай успіхів. Нехай у тебе все вийде!
Ярослава Середич, студентка-магістрантка
Гарний матеріал, чесний і відвертий. Окремо відзначу літературну стильність інтерв’ю