Цього року Товариство польської культури Закарпаття імені Гнєви Волосєвич відзначає своє 25-річчя. Понад 20 років у межах статутної діяльності товариства функціонує польська суботньо-недільна школа ім. кс. проф. Юзефа Тішнера, де вивчають польську мову діти та дорослі. Організовано медичну секцію «Коло лікарське», клуб любителів польського кіно, проведено чимало цікавих зустрічей, дискусій та семінарів. Сьогодні ми поспілкуємося з Людмилою Федорчук – заступницею голови товариства з організаційних питань.
– Пані Людмило, за яких обставин і коли засновано товариство?
– Товариство існує з 1995 року з ініціативи лікарки обласної лікарні Галини Вакарової, яка досі очолює його. Спочатку товариство об’єднувало лікарів, котрі працювали в обласній лікарні й мали польське коріння. Згодом до нього приєдналися інші жителі Закарпаття польського походження. Проте останнє необов’язкове для членства, серед нас є ті, хто не є поляками, але шанобливо ставляться до польської мови та культури. Пріоритетом товариства з початку заснування була й досі є культурологічна діяльність.
–Яка загальна кількість членів товариства?
– Насправді важко назвати конкретну цифру, тому що хтось приходить новий, хтось із певних причин полишає товариство. Кількість у середньому коливається в межах 150 членів.
–Чи маєте приміщення для проведення зібрань, заходів?
– Питання дещо наболіле. Ми маємо приміщення, надане нам обласною радою в 2007 році в центрі міста. Воно невеличке, всього 34 квадратні метри, проте нам і цього вистачає. Там зимно, зате сухо; ми попросили зняти батареї, тому що оплатити опалення наше товариство не може, оскільки організація неприбуткова і всі наші фінанси – це добровільні щорічні членські внески. До 2017 року ми оплачували лише комунальні послуги, а оренда приміщення становила символічну плату – 1 гривню на рік згідно з відповідним рішенням Закарпатської обласної ради. Але з 2017 року це рішення скасоване. Крім комунальних рахунків, нам виставили рахунок за оренду приміщення – 2054 грн – та за комунальні послуги. З кожним роком сума лише зростала, нині вона становить близько 6 тис. грн. Ми зверталися до різних владних структур і їх представників, проте згідно з відповідними розпорядженнями, маємо платити. Нас захищає лише Закон України «Про національні меншини в Україні», який був прийнятий 25 червня 1992 року й донині не зазнав суттєвих змін. Слід зазначити, що керівництво товариства спільно з іншими національними громадами краю неодноразово брало участь у підготовці та обговоренні необхідних змін до зазначеного закону. А саме до ст. 16, згідно з якою: «У державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин». На нашу думку, зазначені у законі асигнування потребують конкретизації й чіткого окреслення. Зокрема, необхідно передбачити хоч якісь пільги для неприбуткових організацій нацменшин, які б захистили їх у суворих реаліях сьогодення.
Шкода втрачати приміщення, тому що там розміщена єдина в Закарпатті бібліотека літератури польською мовою, там ми проводимо консультації, збираються члени нашого кіноклубу, там зустрічаємо гостей із Польщі – представників громадських організацій, журналістів, дипломатів. Маємо відповідну оргтехніку, проектор і екран для проведення презентацій та засідань кіноклубу. Звичайно, ми не можемо проводити в нашому офісі загальні зібрання спільноти. За потреби, можемо безкоштовно використовувати конференц-зал Центру культур національних меншин Закарпаття. Керівництво й співробітники всебічно сприяють організації наших заходів. Однак для нормального функціонування нашої громадської організації потрібно мати своє постійне приміщення. Ми розуміємо, що за все потрібно платити, проте сума має бути посильною для товариства…. А зараз ми можемо втратити приміщення, перемовини зупинені через карантин, і чим ця історія закінчиться – невідомо. Наразі за розпорядженням керівництва установи, що надає нам приміщення в оренду, з фасаду будівлі зняли вказівник із назвою товариства.
– Які заходи проводите, щоб ознайомити українців із польською культурою?
– Щороку ми відзначаємо національні та державні польські свята, зокрема, збираємося в День незалежності Польщі в листопаді. У травні відзначаємо низку свят: День державного прапора Польщі, День Конституції РП, День полонії та поляків за кордоном, День Європи, День матері тощо. Зазвичай приділяємо увагу історії цих свят, подіям, що їм передували та визначним історичним постатям. Під час проведення подібних заходів обов’язково дотримуємося польських традицій святкування. Наприклад, у рамках щорічного проведення «Травневих зустрічей» організували презентацію польської пісні минулих років, презентацію польської кухні, коли членкині нашого товариства готували різні страви. Наприкінці року ми збираємося на різдвяну зустріч – «spotkanie op?atkowe». У цей день ми дотримуємося католицько-польської традиції: обмінюємося оплатками й добрими побажаннями, співаємо польські колядки. Також організовуємо солодкий стіл для дітей, проводимо різні конкурси. До прикладу, під час останньої різдвяної зустрічі діти взяли участь у вікторині «Що ти знаєш про шопку (вертеп)?», – у формі гри дізнавалися різні цікавинки, спілкувалися польською мовою. Вони отримали невеличкі солодкі подарунки, розповідали вірші, грали в настільні польські ігри, малювали. У нас є цикл зустрічей, під час яких ми знайомимо членів товариства з історією життя та діяльністю відомих і маловідомих широкому загалу діячів польської історії та культури. Принагідно варто згадати зустріч, присвячену пам’яті Ірени Сендлерової, героїчної польки, яка врятувала близько 1000 єврейських дітей з варшавського гетто під час Другої світової війни. Цьогоріч у березні провели презентацію «Польки, які здивували світ» про відому жінку-науковця Марію Склодовську-Кюрі та Яніну Левандовську – єдину жінку, котра була розстріляна в Катині разом із тисячами польських офіцерів. Перелік подібних імпрез є доволі довгим…
– Чи допомагає місцева влада у проведені культурних заходів?
– Так, у нас налагоджені гарні контакти з управлінням у справах національностей та релігій Закарпатської ОДА, вони надають нам допомогу, запрошують на різні заходи, проте, на жаль, фінансово допомогти не можуть.
– Знаю, що в Ужгороді функціонує польська школа. Розкажіть, як організований навчальний процес?
– Так, на базі Ужгородської ЗОШ №5 І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням іноземних мов, як зазначалося вище, понад 20 років функціонує Польська суботньо-недільна школа ім. кс. проф. Юзефа Тішнера. Є окреме приміщення для занять. Відкриттю сприяв і надавав всебічну підтримку попередній директор цього навчального закладу Петро Кіндюх. В основному заняття проходять у вихідні з самого ранку, там навчаються люди різного віку – як дорослі, так і діти. За спеціально підібраними програмами вони навчаються читати та писати. Педагоги постійно підвищують свою кваліфікацію.
– Як часто виїжджаєте до Польщі? Берете участь у тамтешніх заходах?
– З 2003 року підписана угода про співпрацю з Об’єднанням українців у Польщі, відділом у місті Санок Підкарпатського воєводства. До сих пір у маежах цієї угоди триває плідна співпраця між польською меншиною Закарпаття й українською меншиною польського Підкарпаття. Це окрема цікава сторінка нашої діяльності. Ми здійснюємо обмінні поїздки, коли є можливість. На жаль, з фінансових причин, таких можливостей дедалі менше. Два роки тому за сприяння Генерального консульства РП у Львові ми здійснили екскурсійну поїздку до міста Санок, а наші партнери допомогли в організації цікавих екскурсій та інтеграційних заходів. Це стало незабутньою подією в діяльності нашої спільноти.
– Розкажіть, будь ласка, про ваші улюблені польські звичаї й традиції. Чи відзначаєте їх у родинному колі?
– Так, мої дочка й онуки завжди беруть участь у зустрічах, які проводить наше товариство. Також у колі сім’ї святкуємо і католицьке, і православне Різдво, Великдень, під час різдвяних свят співаємо колядки, обмінюємось оплатками. Як більшість місцевих родин (як правило, змішаних), намагаємось зберегти польські традиції, мову, звичаї.
Отже, Товариство польської культури Закарпаття імені Гнєви Волосєвич за 25 років діяльності має чимало вагомих досягнень, проте проблеми також не оминули цю спільноту. Оренда приміщення на 2020 рік є для товариства непосильною ношею, з якою вони не зможуть упоратися без допомоги. Як сказала Людмила Миколаївна: «Без приміщення нашої організації вже не буде». Тому сподіваємося, що після завершення карантину цьому товариству підуть назустріч і воно й надалі розвиватиме польську культуру на Закарпатті.
Андрій Матвійчук, студент відділення журналістики