Коли в підлітковому віці вас запитують, ким хочете стати у майбутньому, більшість не може визначитися з професією. Утім це не про героїню нашого матеріалу Олександру Костьо. Робота знайшла її сама. Випускниця відділення журналістики УжНУ, а сьогодні редакторка сайту «Севлюш Інфо» з дитинства цікавилася медіа, нерідко переповідала події усій родині за столом. Про те, як обрала журналістику справою життя, а також переваги і недоліки розвитку локального медіа, – Олександра розповіла в цьому інтерв’ю.
– Розкажи про сайт, яким займаєшся: як довго існує, кому належить ідея заснування, яка основна тематика?
– Мій батько створив сайт ще в 2011 році. Задум створити медійну платформу виник тому, що в ті роки була популярна одна латвійська інтернет-платформа, де він вів блог. За інформацію та фото власники сайту іноді платили гонорари. Батько був там зареєстрований і коли мав змогу, відправляв фото та короткі замітки про події, які відбувалися у нашому місті.
Якби одного разу тато не зареєструвався та не надіслав фото того, як цвітуть крокуси у лісі, то, можливо, не було б і «Севлюш Інфо». Тоді зрозумів, що йому подобається інформувати людей не тільки про цвітіння квітів, але й про проблеми. Адже він завжди мав чітку позицію та власну думку щодо певних питань. Після цього звернувся до знайомого, котрий пояснив, як можна самостійно зробити сайт. Це був дуже складний процес, але спільними зусиллями все-таки вдалося його створити. Загальний задум – інформувати про те, що відбувається у Виноградові та на Закарпатті загалом, хоча були й рубрики «Світ» та «Україна».
– Коли ти почала займатися сайтом?
– Оскільки для батька сайт був більше хобі, ніж роботою, що приносить гроші, він займався ним не дуже активно. Часто їздив у відрядження, а розвивати платформу потрібно було. Тому на певний час я залишилася за «старшу». Пам’ятаю, це були літні канікули, я читала різні новинні сайти, шукала цікаву інформацію, робила перші спроби копірайтерства. Саме тоді вперше написала власну замітку про загоряння сухої трави у підніжжі Чорної гори. Оскільки я жила неподалік, то вибігла з фотоапаратом і страхом всередині, щоб потім опублікувати цю, здавалося б, надважливу інформацію. Тоді була допитлива, але сором’язлива, тож щоразу, коли потрібно було сфотографувати якусь подію або взяти коментар, відбувався своєрідний вихід із зони комфорту. Але з часом, як то кажуть, все завертілося.
– Саме такі ситуації спонукали тебе до вибору спеціальності?
– До 10 класу я навіть не думала вивчати журналістику. Хоча пригадую, що в дитинстві уявляла себе у ролі ведучої під час родинних вечорів. У 9 класі я вирішила: хочу вивчати перукарську справу. Мені завжди подобалося шукати в інтернеті цікаві зачіски, а потім відтворювати на волоссі подруг, сестри й однокласниць. Та після завершення 9 класу я вирішила відкласти цю ідею, а краще подумати упродовж 2 років, із якою професією пов’язати життя. За цей час у мене була змога взяти перші в житті інтерв’ю, котрі публікували в обласній газеті, відвідувати журналістський гурток та зрозуміти, що мені хочеться розвиватися саме у цьому напрямку. Журналістика мені подобалася і подобається тим, що це вихід із зони комфорту.
– Як тобі співпрацювати з батьком? Які труднощі виникають?
– Є свої плюси та мінуси. Із хорошого – те, що рідна людина зможе приділити максимум часу, щоб пояснити тобі певні аспекти діяльності, зможе покритикувати, і ти це візьмеш до уваги. А з іншого боку – ми з батьком дуже схожі характерами. Обоє запальні та вперті, тому іноді можемо сперечатися навіть через заголовок.
Оскільки зараз тато майже відійшов від роботи над сайтом, я працюю сама та планую після завершення навчання ще серйозніше займатися ним. Тому маю плани внести свої корективи у його структуру та вигляд.
– Як організовуєш свою роботу на сайті «Севлюш Інфо»? Від чого з’являється ще більший інтерес, а що знесилює?
– Найбільший інтерес до справи у мене з’являється після інтерв’ю з цікавими особистостями. Коли читачі гідно оцінюють написані матеріали, коли діляться з нами інформацією та просять висвітлити певну проблему, щоб влада нарешті відреагувала.
Знесилює те, що кожного дня знаходжуся у потоці негативних новин. Але завжди варто пам’ятати про баланс, знаходити позитив серед чорних буднів. Також знесилює те, що іноді матеріал, який ти пишеш дуже довго та важко, може мати набагато менше охоплення аудиторії, ніж повідомлення про ДТП, котре написала за 5 хвилин.
Надзвичайно засмучують «закиди» про те, що сайт підпорядковується певним політикам, а насправді від жодного не залежить. Він залежить лише від ентузіазму.
– Знаю, що минулого року сайт пережив ребрендинг. Розкажи, як наважилися на нього і як реагували читачі.
– В університеті ми вивчали верстку та вебдизайн, але я ще до цього думала над ребрендингом. Під час виконання дипломної роботи разом із викладачкою Лесею Гичко вдалося розробити попередній варіант логотипу сайту. Насправді мені дуже пощастило, що змогла поєднати навчання з роботою. Адже маю конкретну ціль та ресурс, щоб втілювати свої задуми.
Реакцію авдиторії на ребрендинг важко передбачити, але у випадку із «Севлюш Інфо» він давно його потребував і всі зміни були для більшого комфорту людей. Перші тижні читачі писали коментарі про те, що у новому форматі читати новини стало зручніше, а зовнішній вигляд – привабливіший. Ребрендинг дав можливість додавати більшу кількість світлин до матеріалів у стильнішому форматі. Що теж важливо для передачі візуальної складової.
Оскільки сайт перенесли на нову платформу – так зручніше переглядати головну сторінку. А люди зараз мають потребу у швидкій інформації.
– Відчуваєш відповідальність перед тими з ким живеш в одному місті? Як це впливає на роботу?
– Звичайно, і не тільки перед виноградівцями, але й перед колегами-журналістами. Адже не хочеться плюндрувати та підтверджувати стереотипи щодо цієї сфери. Тому завжди дотримуюся всіх журналістських стандартів, а через це не можу заробляти великих коштів на сайті. Бо той, хто чесно працює, завжди мало має.
Інтернет-видання «Севлюш Інфо» є результатом клопіткої праці Олександри та її батька. Бажаємо їй наснаги втілювати усі творчі задуми а читачам – невтомного запалу в опрацюванні інформації, яку пропонує сайт.
Катерина Нечипоренко, студентка відділення журналістики