24 лютого – роковий день в історії українського народу. Війна принесла біль та страх до кожного будинку, торкнулася кожного серця. Мільйони скалічених життів, зламане майбутнє. Рашисти забрали все, крім волі та бажання жити. Жити так, щоб заздрили «глибоко стурбовані», байдужі та щирі сусіди, щоб заздрив кожен ворог і друг.

Саме для світлого майбутнього в ці, безумовно, найважчі для нас часи відважні, сильні духом українці продовжують працювати та навчатися. Викладачі читають лекції на фронті, студенти слухають їх на службі в територіальній обороні чи волонтерських групах. Чимало дівчат і хлопців продовжили своє навчання за кордоном, щоб повернутися освіченими людьми задля відбудови нашої держави.

Нещодавно ми з однокурсниками обмінювалися думками про навчання під час війни. Деякі розповіді мотивують, тому вирішила представити їх у цьому матеріалі.

Так, першокурсниця відділення журналістики Кароліна Семенихіна розповіла: «Сконцентруватися на чомусь досить важко. Навчання, на жаль, відійшло на другий план. Проте відкладати його на потім – не варіант. Я не готова відмовитися від своїх цілей на майбутнє, від професії, про яку мріяла довгий час. Можна сказати, що моя мотивація –досягнути всього, незважаючи на перешкоди. Окрім цього, я зрозуміла, як важливо бути освіченою людиною, здатною критично мислити. Це надихає здобувати нові знання, спонукає розширювати кругозір. Бо знаєте, не хочеться уподібнюватися нашому ворогу».

Погоджуюся зі своєю колегою: молодь має навчатися, здобувати якісну освіту, критично мислити. Будьмо милосердні, далекоглядні, впевнені в собі, адже в цьому і є наша сила.

Інша моя однокурсниця – Ганна Костелей – ділиться: «Навчання стало важчим. Багато чого не встигаю, але стараюся не здаватися. Я обрала цей шлях не просто так, тому кожен день знаходжу в собі сили працювати якнайбільше. Це насправді дуже надихає, відволікає від моторошних подій, певною мірою повертає до життя, що було до війни».

Необхідно йти обраним шляхом, не звертати з визначеного маршруту. Це важливо для кожного з нас і для країни загалом.  Наш шлях – віра в майбутнє, а маршрут веде до перемоги!

«Навчатися стало значно складніше, бо вся моя увага сконцентрована на тому, як би не зійти з глузду від усіх тих звірств і ненависті, про які я чую кожного дня у новинах. Звісно, я розумію важливість продовження навчання, адже таким чином збережемо нашу інтелектуальну еліту, студентів, яким треба буде цю країну відбудовувати, адже ми – це майбутнє», – вважає студентка механіко-математичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Христина Лелека.

Такі цілеспрямовані студенти є інтелектуальною елітою України. Вони сильні духом, вільні та налаштовані на роботу. Таку націю не здолати.

«Важко залишатися продуктивним і знаходити сили на навчання, коли в нашій країна війна. Особливо складно було перші 2-3 тижні, адже ми не знали, чого нам чекати далі. Але з часом, зібравшись із думками й силами, продовжуємо займатися всім, чим займалися до війни: повернулися до навчання, відновили роботу, адже цим ми впливаємо на подальший особистий розвиток і майбутнє держави», – переконана студентка кафедри прикладної лінгвістики Євгенія Лебович.

Працювали, працюємо та будемо працювати, що б не сталося. Нас не лякають ні вибухи, ні постріли, ні погрози. У нас є сила, якої бракує загарбнику: ми боремося за свободу на своїй землі, а вони – за амбіції тирана.

«Боляче спостерігати за новинами. Хочеться першим бігти на передову, але мені лише сімнадцять. Болить за всіх, хто постраждав, тому я буду вчитися і працювати в поті чола, щоб у майбутньому рятувати людей від болю. Мені шкода, що не можу бути в гарячих точках, але зараз я можу працювати задля майбутнього»,  – переконаний студент Київського міського медичного фахового коледжу Анатолій Піка.

Варто усвідомити, що всі, хто не може допомогти зараз, можуть стати гарантом нашого безпечного майбутнього. Не можете воювати? – Допоможете відбудувати!

В Україні через війну повністю зруйновано майже 100 закладів освіти, а понад 1000 –пошкоджені, але це не заважає нашій молоді продовжувати своє студентське життя. Так, нам важко, незвично, страшно, але наша сила переможе страх, віра переможе біль, бо все, без сумніву, буде добре! Все буде Україна!

Богдана Єлек, студентка відділення журналістики

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.