Хороші програмісти затребувані на ринку праці, але й конкуренція в галузі чимала. Проте, доклавши зусиль і створивши якісне портфоліо, можна отримати бажане і навіть більше, як герой нашого інтерв’ю — випускник УжНУ, Unity-розробник Михайло Юрциба.
Минулого року він закінчив факультет інформаційних технологій УжНУ за спеціальністю «Системний аналіз». Ще під час навчання почав цікавитись розробкою ігор — робив невеликі проєкти, набував досвіду. І вже за кілька місяців після університету потрапив у геймдев-студію (GameDev, від англ. Game Development – розробка відеоігор, включаючи всі етапи від ідеї до випуску на ринок). Як йому це вдалося, чим він займається, і які поради дає початківцям, – розпитуємо Михайла.
— Ти працюєш у галузі геймдеву. У чому полягає твоя робота?
— Я займаюсь створенням ігрової логіки, інтеграцією графіки, роботою з фізикою, UI та іншими аспектами, які формують готовий ігровий продукт. Це комплексна робота, яка охоплює багато напрямів.
— Над якими проєктами вже довелося працювати? Що було найскладнішим?
— Починав із невеликих інді-проєктів, працював у маленькій команді, також мав замовлення на фрилансі. Найскладніше, напевно, перші великі проєкти, де потрібно було тримати баланс між якістю, дедлайнами та технічними обмеженнями. Але саме такі проєкти дають найбільше досвіду.
— Розкажи трохи більше про студію, де ти працюєш.
— Я працюю в компанії Midnight Works. Це студія, яка спеціалізується на розробці ігор різних жанрів під різні платформи. Тут справді є можливість зростати, працювати з новими технологіями й покращувати свої навички.
— Як тобі вдалося влаштуватися у студію після університету? Допомогло портфоліо чи диплом?
— Однозначно — портфоліо. Ще під час навчання я створював невеликі проєкти, працював у інді-команді, брав фриланс-замовлення. Після випуску я сфокусувався на вивченні актуальних технологій та створив ще кілька проєктів для портфоліо. Через 4–5 місяців після університету мене взяли до студії.
— Університетські знання допомогли в кар’єрі? І чому ти обрав Unity, а не Unreal?
— Університет дав хорошу базу: алгоритми, структури даних, ООП — усе це дуже потрібне в Unity. Але найбільший прогрес стався тоді, коли я почав самостійно вчитися та працювати з реальними проєктами.
Unity я обрав тому, що в нього нижчий поріг входу. Він гнучкіший для 2D-розробки, мобільних ігор, потребує менше ресурсів і загалом простіший для початку.
— Ти проходив якісь курси з геймдеву? Можеш щось порадити?
— Курсів не проходив. Усе вивчив сам — через відеогайди, форуми, статті, документи. Думаю, для початку цього достатньо. Але якщо людині потрібна структура — курси можуть бути корисними.
— Якби міг почати заново, що зробив би інакше?
— Я б одразу знайшов якусь роадмапу — це б зробило навчання більш структурованим. Також я б раніше почав працювати над реальними проєктами та частіше публікував свої роботи.
— Поговорімо про гроші. Наскільки добре можна заробляти у геймдеві?
— На старті зарплата невелика, але з досвідом вона зростає. Найчастіше оплата — це фіксована ставка, хоча бувають винятки. Середній Unity-розробник з двома роками досвіду в Україні може отримувати $1500–2500.
— Які в тебе подальші плани? Хочеш залишитись у студії чи маєш інші амбіції?
— Я хочу в майбутньому попрацювати над власним інді-проєктом, можливо, навіть створити невелику студію. Але поки що зосереджуюсь на тому, щоб набути досвіду та довести кілька командних проєктів до релізу.
— І наостанок — що б ти порадив початківцям?
— Не намагайтесь із першого проєкту створити GTA — починайте з простого, і поступово ускладнюйте завдання. Не бійтеся помилок — часто саме вирішення проблем вчить краще за будь-які курси. І ще — не відкладайте публікацію своїх робіт. Навіть невеликий проєкт може справити враження, якщо зроблений якісно.
Історія Михайла — це приклад того, як наполегливість, самоосвіта та активна позиція можуть стати ключем до професійного успіху навіть без дорогих курсів чи зв’язків. Його шлях — це не лише зростання, а й приклад здорового підходу до навчання: не боятися починати з малого, робити помилки, постійно вдосконалюватися й не зупинятись після перших труднощів.
Сергій Микович, студент відділення журналістики