Чи замислювалися ви над тим, що середовище існування, зокрема знайомі з дитинства місця, родичі, друзі, сусіди можуть відіграти вирішальну роль в особистому й професійному житті, навіть визначити долю? Ми щодня ростемо, змінюємося, розвиваємося, майже не усвідомлюючи впливу цих чинників. На Закарпатті нікого не дивують села, де пліч-о-пліч живуть представники різних національностей. Проте є люди, котрі перетворюють таку буденність – на джерело можливостей і доводять, що зв’язок між етносами може стати важливим для життя й професійного зростання.
Іванна Скиба – кандидатка історичних наук, доцентка кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету. До сфери її наукових інтересів належать дослідження сучасних українсько-угорських відносин, становище угорської національної спільноти на Закарпатті й новітня історія Угорщини. Утім, перші кроки до професійного життя Іванна Іванівна почала робити задовго до вступу в аспірантуру: сама того не підозрюючи, необхідні навички для побудови кар’єри здобула ще в дитинстві. Допоміг збіг обставин.
У віці шести років майбутня науковиця переїхала до села Чома Берегівського району. Воно знаходиться неподалік українсько-угорського кордону. Чисельність населення невелика: у 2001 р., коли відбувся останній перепис, тут проживало близько 900 осіб. Більшість із них – угорці.
– У 1985 році я пішла до нульового класу й одразу потрапила в угорськомовне середовище. У радянські часи школу в Чомі відвідували діти з семи населених пунктів, тому вона була тримовною: функціонували класи з українською, угорською та російською мовами навчання. У нашому класі з українською мовою навчання половина учнів були українцями, а інша половина – етнічними угорцями. Більшість українців не розуміли угорців і навпаки. Тим не менш, якимось дивним чином ми спілкувалися й дружили. Своє дозвілля я повністю проводила серед дітей-угорців. Так опановувала мову і через два роки вже вільно нею розмовляла.
Читання й письмо теж довелося вивчати самостійно, до того ж, у доволі оригінальний спосіб: пристосовуючи англійський алфавіт до угорської фонетики. Варто відзначити, що угорська є однією з найскладніших мов у світі. Хоча дітям вона давалася легше, через деякий час нею оволоділа вся родина.
– Те, що ми вчилися й проводили час разом, сприяло розвиткові толерантності. Чимало вчителів, зокрема й класна керівниця, були етнічними угорцями. Моєю найкращою подругою також стала етнічна угорка. У нульовому класі вона не знала українською жодного слова, проте вже в одинадцятому ніхто не міг повірити, що це не її рідна мова – настільки добре засвоїла.
Особливістю села Чома є багата історична спадщина, а саме – давньоугорський могильник, розкопки якого почали ще в кінці ХІХ ст. Археологічні знахідки датуються ІХ-ХІІІ ст. н. е. Зараз на цьому місці розташований меморіальний парк «Могильник давніх мадяр». У 1990-х роках студенти-історики з УжНУ під керівництвом відомих археологів, професорів Едуарда Балагурі та В’ячеслава Котигорошка, щоліта проводили тут дослідження.
– Будучи дітьми, ми часто бігали дивитися на розкопки. Іноді спілкувалися зі студентами. Це також вплинуло на мій інтерес до історії. Я хотіла стати археологом, але, щоправда, не до кінця розуміла, наскільки це складний фах. Думала, що буду мати справу з єгипетськими пірамідами. Частково мрія здійснилася: після першого курсу, під час археологічної практики, я розкопувала могильник у Чомі. Пам’ятаю, ми знайшли кінську збрую, прямий меч і жіночі прикраси.
Згодом дитяча міжетнічна взаємодія змінила свій масштаб і з особистого досвіду переросла в серйозні наукові розвідки. Так, у 2004 році Іванна Скиба під керівництвом професора Дмитра Данилюка успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Закарпаття в системі міждержавних відносин України і Угорської Республіки (1991-2004 рр.)». А з травня 2005 р. за сумісництвом працювала на новоствореній кафедрі історії Угорщини та європейської інтеграції, яка тоді функціонувала на історичному факультеті.
– Можна сказати, що знання угорської мови сприяло моєму становленню як історика, оскільки при визначенні теми дисертаційного дослідження вибір очікувано впав на угорську проблематику. Я могла працювати не тільки з оригінальною літературою, а й із архівними документами, зокрема в Поточному архіві відділу протоколів Державних Зборів Угорської Республіки Парламентської бібліотеки Угорщини.
Незважаючи на те, що Іванна Іванівна вже майже 30 років не проживає в Чомі, угорську пам’ятає добре. Стверджує, що мова не забувається, а культурними особливостями етносу тепер цікавиться з професійною метою.
– На мою думку, угорці дуже працьовиті. Крім того, вони ревно зберігають свої традиції, звичаї і що найхарактерніше – мову, водночас толерантно ставляться до інших культур. До речі, більшість жителів села за конфесійною приналежністю – віряни греко-католицької церкви. Також є реформати, римо-католики й православні, що свідчить про поліконфесійність громади.
Це тільки один із прикладів, коли середовище може суттєво вплинути на долю людини. Головне – пам’ятати, що взаєморозуміння й повага є важливими принципами щасливого співіснування.
Софія Скиба, студентка кафедри журналістики