Україністика в Хорватії: про традиції вивчення мови та літератури в Загребському університеті

Інтерес до української у світі зростає з кожним роком. Утім є країни, де не тільки спілкуються, а й плекають, досліджують нашу мову і літературу. Одним із таких осередків є кафедра україністики в Загребському університеті – єдина в усій Хорватії. Чверть століття тут навчають перекладачів, педагогів, займаються наукою та стимулюють розвиток української культури. 95% студентів – етнічні хорвати. Мову вони вивчають здебільшого з цікавості –  як одну зі слов’янських, для перекладу й роботи, утім для декого це рідна мова предків, що переселилися на балканський півострів десятиліттями та століттями раніше.

Україністику розвивають етнічні хорвати та українці – переважно випускники кафедри

У Загребському університеті, що вважається одним із найстаріших у Європі, є давні традиції вивчення української мови. Перші спроби зроблені в 1944–1945 роках. Постійний лекторат створили в 1964 році, тоді ще при кафедрі російської мови, відділенні слов’янських мов і літератур. На той час він був єдиним у колишній Югославії. Спочатку працював через рік, студентів навчали професори з Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. Відкриття щорічного лекторату відбулося тільки в 1984 році завдяки роботі професорки з Харкова Раїси Тростинської. Саме з її ініціативи та за підтримки місцевих славістів, зокрема професора Міленка Поповича, активно розвивається україністика на філософському факультеті. Чотирирічну програму з вивчення мови й літератури (студії) започаткували в 1997 році в межах східнослов’янського напряму. У 2001 році запрацювала окрема кафедра та почали приймати студентів на перший курс.

Сьогодні на факультеті функціонує більше ніж сотня кафедр, 15 наукових центрів та інститутів, а також є три відділення славістики: східнослов’янська, південнослов’янська, західнослов’янська. Тут вивчають усі слов’янські мови, крім білоруської, включно з російською, яка була і, на жаль, залишається однією з найпопулярніших серед вступників.

Упродовж десятиліть харківська професорка Раїса Тростинська залишалася основним науково-педагогічним працівником україністики – навчала, керувала науковими роботами, підтримувала студентів в університеті й поза ним. З теплотою і вдячністю її згадують випускники. «Усі, хто працюють зараз на кафедрі, так чи інакше пов’язані з пані Раїсою. Якщо є хтось, хто не був її студентом, то вона була науковим керівником. На жаль, Раїса Тростинська померла, але вона залишається тим ядром, без якого кафедри не було б», – розповідає завідувачка кафедри, доцентка Дарія Павлешен. Вона народилася в Івано-Франківську, навчалася в Львівському та Загребському університетах. У Хорватії живе понад 20 років. Цікаво, що курс, на якому навчалася Дарія, був першим випуском україністики.

Майже від початку роботи кафедри тут викладає професорка Оксана Тимко-Дітко, яка очолювала її до осені 2023 року. З-поміж усіх викладачів пані Оксана найбільше пов’язана з Ужгородом – у 90-х роках, під час війни в Хорватії, вона приїхала вступати до аспірантури філологічного факультету УжНУ. Зізнається, що на той час навіть українською, як слід, не володіла. З великою вдячністю й повагою згадує своїх ужгородських викладачів, відомих мовознавців, які допомогли успішно закінчити навчання й захистити кандидатську дисертацію. Пані Оксана досі підтримує хороші наукові, особисті зв’язки з професорами й доцентами факультету Іваном Сабадошем, Ольгою Миголинець, Юлією Юсип-Якимович, Лесею Будніковою та іншими, а студенти хорватського вишу беруть участь у наукових заходах філологічного факультету УжНУ.

Загалом навчальний процес для студентів українського відділення Загребського університету забезпечують 8 викладачів, більшість з яких є випускниками своєї ж кафедри. Їхні наукові інтереси пов’язані з давньою та сучасною літературою, морфологією, фразеологією, фонетикою, перекладом тощо. Серед працівників є етнічні українці, які живуть у Хорватії десятиліттями, закінчили Загребський університет, зокрема доцентка Дарія Павлешен, що досліджує сучасну літературу, та професорка Тетяна Фудерер – викладає стилістику. Етнічні хорвати, які досконало вивчили мову саме на українському відділенні та нині вже навчають інших: професорка Оксана Тимко-Дітко – читає студентам історичну граматику, морфологію, історію літературної мови; кандидатка філологічних наук Ана Дуґанджич науково цікавиться фразеологією, викладає теорію перекладу; постдокторантка Сильвія Гралюк проводить дослідження з морфології; асистент Павао Єргович працює з літературознавчою проблематикою; постдокторант Домагой Клічек досліджує давню літературу.

Дехто з викладачів пов’язаний із нашою державою родинними зв’язками, як Оксана Тимко-Дітко, що є русинкою-українкою за походженням, народилася в Новому Саді (Сербія), або Сильвія Гралюк – одружена з боснійцем, який має українські корені. Історія Сильвії типова для багатьох вступників: обрала відділення випадково, під впливом брата, який порадив вивчати не італійську – популярну серед однолітків, а слов’янську мову. На той час жінка так мало знала про Україну, що навіть не могла показати її на карті. Власним прикладом вона доводить високий рівень освіти, який здобувають студенти, адже змогла реалізуватися як педагог і науковець – захистила дисертацію з морфології, досліджувала прийменники в українській мові.

На кафедрі також працює запрошена лекторка з Києва Леся Петровська, яка перед повномасштабною війною приїхала до Загребського університету за програмою академічної мобільності. Після 24 лютого вирішила залишитися в Хорватії, продовжує викладати дисципліни, пов’язані з мовознавством. Колеги позитивно відгукуються про неї, зауважують, що вкрай важливо, коли фахівець такого рівня, носій мови працює зі студентами. До кола інтересів пані Лесі також входить мовознавство, зокрема фразеологія.

Двопредметне навчання та мовна практика з носіями

На філософському факультеті Загребського університету з 1952 року запровадили двопредметне навчання. Це означає, що кожен студент може при вступі обрати собі дві спеціальності – наприклад, різні мови або мову й археологію, історію, антропологію та ін. Розклад складений так, щоб студенти змогли відвідати всі необхідні заняття без будь-яких обмежень.

Хорвати вступають на україністику в основному після школи. Багато хто не впевнений у своєму виборі, не до кінця розуміє, чи знадобиться українська в житті. Викладачі це добре усвідомлюють, тому на першому курсі намагаються всіляко зацікавити молодь. Ліцензійний обсяг на бакалавраті – 24 студенти, однак вже четвертий рік поспіль на всьому філософському факультеті спостерігається зменшення кількості вступників. Українське відділення теж не виняток. Тож зараз на кожному курсі тут навчається близько 10 студентів.

У магістратурі мають два напрями – педагогічний та культурологічний, що пов’язаний із перекладом. Більшість цікавиться саме перекладом і потім займається ним. Наприклад, нещодавно випускник кафедри презентував власний переклад твору «Тіні забутих предків» хорватською мовою. Складніша ситуація з викладанням у школах, адже факультативне вивчення української мови й літератури (до 5 годин на тиждень) можуть організувати за наявності необхідної кількості охочих, з ініціативи батьків. За словами викладачів кафедри, такі можливості зараз є у школах Загреба, Вуковара, Осієка.

Студенти й випускники також працюють у бізнес-комунікаціях, допомагають українським компаніям виходити на європейські ринки. Так, 5-курсниця Даніела Муянович-Фабіянець працює помічницею керівника в компанії відновлювальної енергетики, що функціонує на українському й польському ринках. Зараз компанія розширює свою діяльність у Хорватії. З усіма комунікаціями допомагає саме Даніела. Дівчина є етнічною хорваткою, українську вивчила в університеті, за що вдячна своїм викладачам, а також мовній практиці. Стверджує, що співпраця з українцями дуже допомагає вдосконалюватися. У майбутньому студентка хотіла б спробувати себе і в судовому перекладі.

Батьки Даніели родом із Боснії. Під час війни на початку 90-х років їхній будинок зруйнували. І хоча дівчина народилася вже в іншому місті, після війни, вона дуже співчуває українцям, волонтерить. Зараз допомагає сім’ям переселенців вивчити хорватську і в такий спосіб покращує свій мовний рівень.

До повномасштабної війни та пандемії студенти-хорвати приїжджали на мовну практику в Україну, зокрема у Львів та Київ, де є центри вивчення хорватської. Саме така мовна практика та участь у тримісячній програмі допомогли хорвату Павао Єрговичу вивчити українську практично досконало. Сьогодні він працює асистентом кафедри, веде семінари з літератури та збирає матеріал для дисертаційного дослідження з літературознавства. Як і більшість студентів філософського факультету, Павао навчався на двох спеціальностях – україністиці й соціології. Хлопець із дитинства цікавився мовами, а під час навчання всіляко розвивався: читав як художню літературу українською, так і періодику про суспільно-політичні процеси в Україні.

Павао брав участь у програмі Erasmus+ – навчався в Києві 3 місяці: «Це був дуже важливий досвід, коли я міг удосконалювати мову, познайомився з багатьма людьми, з якими досі дружимо. Порадив би таку програму кожному студенту, щоб мати можливість поспілкуватися з носіями мови. Не менш важлива і мовна практика в Україні. Я сподіваюся, що після війни знову поїдемо на таку практику».

Зв’язки з центрами україністики та університетами Києва, Львова, Ужгорода

З метою вдосконалення мови, загального розвитку для студентів досить часто організовують зустрічі, лекції з носіями мови – викладачами українських вишів, письменниками в онлайн-форматі й наживо. У Загребському університеті активно працює програма Erasmus+, у межах якої відбуваються академічні обміни.

Кафедра має хороші зв’язки з центрами україністики в різних країнах: Польщі, Сербії, Грузії. З-поміж українських вишів найтісніше впродовж багатьох років працюють з університетами Києва і Львова, де є кафедри й центри вивчення хорватської. Розвивається співпраця з Ужгородським університетом. Так, за програмою Erasmus+ наприкінці січня в хорватському виші пройшли стажування доцентки філологічного факультету УжНУ – Олеся Харьківська, Вероніка Баньоі, Галина Шкурко, Наталія Толочко. Вони провели гостьові лекції для студентів, зміцнили наукові, навчальні й культурні зв’язки. Поїздка відбулася завдяки роботі проректорки Мирослави Лендьел, відділу міжнародних зв’язків та його керівниці Оксани Свєженцевої, декана філфаку професора Юрія Бідзілі.

Крім того, хороша співпраця з хорватами налагоджена у відділення богемістики філологічного факультету УжНУ. Студенти із Закарпаття зараз навчаються в балканській країні за програмою обміну, а викладачі-богемісти навесні вже вдруге поїдуть на стажування до Загребського вишу.

У бібліотеці філософського факультету, при якому працює кафедра української мови і літератури, є кілька стелажів з українською науковою, художньою літературою.

Поповнення фондів відбувається за підтримки консульських установ та з ініціативи ентузіастів: книги привозять з України і дарують викладачі, що приїжджають за обміном, а також гості, друзі кафедри, самі викладачі. Так, доцентки з УжНУ привезли для поповнення фондів колективну монографію «Лінгвальний та екстралінгвальний аспекти комунікації», нове видання словника професора Івана Сабадоша, примірники Наукового вісника Ужгородського університету (Серія: Філологія) та журналу про Закарпаття – «Унікум».

Війна в Україні як тригер про пережите в 90-х роках

Ті хорвати, які пережили війну за незалежність у 1991–1995 рр., або знають про неї від родичів, дуже співчувають українцям, всіляко нас підтримують. Звук повітряної тривоги жителям Загреба добре знайомий, тому дехто здригається, почувши його зі смартфонів приїжджих українців. Кажуть, що спогади з того часу не стираються з пам’яті, і, попри 30-річний період, відчуття дуже свіжі.

Викладачі кафедри україністики стверджують, що від початку повномасштабної війни студенти багато волонтерять, почали звертатися за спеціальними підручниками, щоб допомогти переселенцям вивчити хорватську.

Українське відділення відчуває значну підтримку від адміністрації вишу. Усі студенти й викладачі, які приїхали до Хорватії за програмою Erasmus+ до повномасштабного вторгнення, можуть продовжити навчання, роботу. Якщо у студента є довідка з українського вишу, за окремими квотами він може стати студентом у такому ж закладі в Хорватії. Загалом студенти мають усі пільги, що й хорвати. Зокрема, надається можливість безкоштовного вивчення мови за програмою, за яку всі інші іноземні студенти мають платити.

«Мені здається, що ховати загалом неймовірно підтримують українців. У них був гіркий досвід війни, такої самої війни, тому це тригер, хорвати активізувалися. Наприклад, зараз уже 169, якщо не помиляюся, вантажівка допомоги їде в Україну. Українська громада в Хорватії за ці два роки дуже згуртувалася довкола допомоги, та навіть почалися процеси оновлення в ній», – зауважує Дарія Павлешен.

Українську символіку в Загребі складно не помітити, підтримка відчувається на всіх рівнях: від водійки таксі, яка розпитує про актуальні події – до працівників вишу й туристичного бюро, що співчутливо реагують на повітряну тривогу. Двері до навчальних і методичних кабінетів україністики прикрашають синьо-жовті серця. Відчувається, що це не просто символи. Тут зустрічаєш людей, які не є українцями за походженням, але за відчуттями – наші брати і сестри. Їхні направду великі серця відкриті, бо вони, як ніхто інший, знають ціну свободи й боротьби за неї, тому так щиро бажають нам перемоги, розвитку і вступу України до ЄС.

Наталія Толочко для Varosh