Є дещо особливе у старовинних речах, меблях, фотографіях. Коли споглядаєш їх, здається, що опинився в іншому світі – у тій реальності, яка існувала задовго до твого народження. Саме такі відчуття залишаються після відвідин Свалявського історичного музею, розташованого в центрі міста.
Музей поділений на дві частини: історичну та етнографічну. У двох кімнатах налічується понад 1300 експонатів, кожен із яких є характерним виявом свого часу.
У 1919-1939 рр. Закарпаття входило до складу Чехословаччини. На той час у Сваляві працювали магазини відомих брендів. Один із таких – чеський взуттєвий магазин «Батя».Фонд музею складається зі старовинних фотографій, книг, документів, періодики, одягу, взуття, предметів побуту тощо, які використовували мешканці Свалявщини на початку та в середині ХХ ст. Екскурсовод залюбки розкаже про кожну річ, що знаходиться в музеї і належить до певного історичного періоду. Тут можна дізнатися першу письмову згадку про місто, походження його назви, етнічний склад населення, культурні особливості, а також про видатних постатей, церкви різних конфесій, першу державну початкову школу й освітні програми для школярів. Привертають увагу відомості про перший трансформатор, старовинне кухонне приладдя, моду минулих століть, процес виготовлення одягу та багато іншого.
В етнографічній частині музею збереглися чоботи, що належали графу Шенборну, який подарував їх ліснику. Діти лісника віддали ці чоботи до музею.
Так виглядали сільськогосподарські знаряддя праці минулого століття.Як зазначає директорка Свалявського історичного музею Марія Цанько: «Люди приходять сюди побачити старовинні експонати, почути історичні факти, але особливість цього музею в тому, що тут можна відчути історію на дотик. Ми дозволяємо брати речі до рук, щоб відвідувачі краще розуміли життя наших предків». До речі, неподалік музею росте величезний дуб, вік якого – понад 450 років. Кажуть, що кожен, хто до нього торкається, відчуває приплив життєвої енергії.
Заможні люди могли собі дозволити купувати одяг, бідні виготовляли його самостійно. В кожній хаті були прилади для виготовлення одягу, наприклад, веретено.
Стародавнє кухонне приладдя для випічки паски, хліба та смаколиків. Щоб прогодувати велику родину, доводилося багато готувати.
У музеї можна побачити рекламу мінеральної води зі Свалявщини (1931 р.)Ще одна цікавинка музею, яка виділяє його з поміж інших, – можливість побачити на власні очі, як виглядають предмети, описані у відомих казках. Найменші відвідувачі можуть доторкнутися до таких експонатів. Школярам тут буде цікаво, адже в історичній частині музею знаходяться зошити та підручники учнів початку ХХ ст.
Так виглядали зошити учнів початкових класів 30-х років ХХ ст.Я мала змогу ознайомитися з різними документами, представленими в музеї, та дізналася деякі цікаві факти. За інформацією дослідника Ярослава Достала, поданою в його путівнику-довіднику «Підкарпатська Русь» за 1936 рік, національний склад Свалявського округу був таким: русини – 2892, євреї – 1262, чехи і словаки – 664, угорці – 393, німці – 248, інші – 17, іноземці – 331. Загальна кількість мешканців становила 5807 жителів.
У місті Свалява, яке раніше було селищем, здавна було багато церков.Упродовж століть у Сваляві мирно співіснували різні конфесії, тому на її території знаходилися греко-католицька, римо-католицька, лютеранська та православна церкви, а також синагога. Синагога перестала функціонувати у зв’язку з масовими вбивствами закарпатських євреїв. Директорка музею Марія Цанько розповідає: «Синагога проіснувала з 1922 року по 1944 рік. До 1944 року закарпатських євреїв переважно не чіпали. Частині вдалося вижити завдяки тому, що закарпатці переховували їх. Але місця для молитви у них більше не було, а в будівлі відкрили хлібзавод, який зараз не працює».
На території міста були греко-католицька, римо-католицька, православні церкви та синагога.
Синагога в Сваляві проіснувала з 1922 до 1944 рр.. Її закрили у зв’язку з масовим знищенням євреїв. У 1944 р. в цьому приміщенні відкрився хлібозавод, який зараз не працює.Розвиток освіти припав на чеський період. У той час функціонувала одна угорська школа, всі інші були русинськими. У 1932 році відкрили нове приміщення школи, збудоване на прохання мешканців міста та навколишніх сіл. Спонсором будівництва виступив перший президент Чехословаччини – Томаш Масарик. Окрім русинських, у школі були чеські класи, де навчалися чехи, євреї та діти службовців. До речі, з Чехії досі надходить фінансування для школи Масарика, хоча чеських класів зараз немає. Щодо першої державної початкової школи, то вона була відкрита ще в 1877 році, навчання тривало угорською мовою.
Школа Масарика, відкрита в 1932 році.За словами директорки музею, не тільки чехи надають грошову допомогу: «Американські євреї роблять фінансові внески для догляду за кладовищем своїх предків. Працівник цвинтаря стежить за станом могил та підбирає приблизно однакового розміру камінчики, які, на відміну від квітів, є символом безсмертя. Це такий стародавній звичай. Від Угорщини також надходить допомога. Для дітей, що навчаються в угорських класах, угорці фінансують поїздки до таборів відпочинку та екскурсії».
Руський народний дім у Сваляві відкрили в 1931 році завдяки ініціативі місцевих жителів, які вкладали власні кошти у його будівництво.Неабияке захоплення викликають старі фото міста, на яких зображені історичні будівлі, що збереглися донині. Звісно, споруди змінилися за роки, але той факт, що деяким із них понад сторіччя, змушує задуматися про славне минуле нашого краю. Відрадно, що Свалява, попри неминуче осучаснення, все ж зберігає частинку автентичного.
Якщо не вдивлятися в деталі, здається, що це просто чорно-біле фото будівлі в центрі сучасної Сваляви.
З цього ракурсу Свалява 30-х років виглядає дуже схожою на сучасну.Завітати до музею можна в будні, з 9:00 до 16:00, за адресою: Закарпатська область, м. Свалява, вул. Головна, 33.
Юлія Новиченко, студентка-магістрантка (заоч. ф. н.)