Закарпаття – багатонаціональний край, де живуть етнічні угорці, румуни, словаки, німці, роми та інші громади. У побутових ситуаціях, на роботі й під час навчання ми не завжди цікавимося етнічною приналежністю людей, із якими спілкуємося. Чесно кажучи, до університету я ніколи не спілкувався з представниками інших національних спільнот, або ж не знав про це. Тому справжньою несподіванкою на першому курсі було дізнатися, що одна з моїх однокурсниць – Рушана Гасанова Заман кизи – корінна азербайджанка. У мене виникло чимало запитань до неї. Незважаючи на те, що другий рік ми навчаємося разом, я досі знаю небагато про Рушану. Щоб задовольнити свою, а, можливо, й вашу цікавість, я вирішив поспілкуватися з однокурсницею у форматі інтерв’ю.
– Рушано, звідки ти родом? Розкажи про це місце.
– Я народилася в Азербайджані в місті Закатали. Насправді мало що можу розповісти про своє рідне місто, бо я там тільки народилась, але знаю, що мама теж родом звідти.
– Хто твої батьки за національністю?
– Тато талиш, а мама аварка. Це етнічні групи в Азербайджані
– Багатьох, думаю, цікавить питання, як і коли ти опинилася на Закарпатті? Чому для навчання обрала УжНУ?
– Річ у тім, що з 2007 року в Мукачеві живе сестра мого тата і він часто приїжджав до неї в гості. Йому сподобалася атмосфера, люди, саме місто та регіон, і ми з сім’єю переїхали.
А в УжНУ я вступила завдяки екскурсії в 9 класі, коли нас знайомили з університетом та розповідали різні цікаві факти про виш, і я вже приблизно знала, що від університету очікувати. Другий фактор – місце розташування. Університет знаходиться недалеко від Мукачева, і я можу доїжджати з дому на пари. Правда, доводиться вставати о 5 ранку.
– Твоя рідна мова – азербайджанська. Наскільки добре володієш нею, живучи в україномовному середовищі?
– Багато хто запитує, як мені вдалося вивчити українську. Її я вчила самостійно завдяки оточенню, до того ж, коли ми переїхали, я була ще дитиною, а дітям легше дається засвоєння нової інформації, вивчення мов. Щодо азербайджанської, то це моя рідна мова, соромно її не знати, тим паче вдома ми спілкуємося нею.
Не скажу, що знаю українську ідеально, труднощі виникають: деякі слова не можу вимовити, є проблеми з правильним наголошуванням та вживанням слів, але я продовжую вивчати українську щодня.
– Чи можеш описати азербайджанською Закарпаття?
Əlbəttə! Zacarpathia çox gözəldir. Mən bu bölgənin təbiətini və gözəlliyini, həmçinin sizə kömək etməkdən məmnun olacaq səmimi insanları sevirəm.
– З усього, що ти сказала, зрозумів лише слово «Закарпаття». Можеш перекласти українською?
– Звичайно! Закарпаття – дуже гарне. Мені подобається природа та краса цього краю, а також тут проживають щирі люди, які будуть раді тобі допомогти.
– Пам’ятаю, коли вступав до університету і переглядав списки студентів, зацікавився словами «Заман кизи» після твого прізвища та імені. Що вони означають?
– «Кизи» азербайджанською означає «донька». Також є практика приставки «огли» для синів. Заман – ім’я мого батька.
– Чи виникали конфліктні ситуації, пов’язані з твоєю етнічною приналежністю?
– У дитинстві було досить складно. У мене був азербайджанський акцент, та й зовнішністю я на слов’янку не схожа – маю азіатські риси обличчя. Через це багато хто дозволяв собі булити мене.
Але зараз у мене прекрасне оточення і я не відчуваю себе якоюсь «чужою».
– Як люди реагують, коли дізнаються що ти з Азербайджану?
– Здебільшого вони дивуються, чому я переїхала на Закарпаття, а не залишилася в Азербайджані. Але я вже звикла до такої реакції, тому ставлюся до цього спокійно.
– Розкажи про звичаї, традиції, які святкують у вас у родині і які відрізняються від українських.
– Мені дуже подобається наше свято Новруз Байрам. Відзначаємо його 20–21 березня, коли зустрічаємо весну і проводжаємо зиму.
До цього свята ми пророщуємо пшеницю на знак процвітання, готуємо багато солодощів, проводимо генеральне прибирання.
– Є якийсь осередок азербайджанської етноспільноти в Україні? Як підтримуєте і розвиваєте свою культуру?
– Про осередок знаю небагато, але азербайджанців на Закарпатті чимало. Мій тато є членом релігійної організації, що об’єднує мусульман Закарпаття, зокрема й азербайджанців.
– Маєш улюблених азербайджанських виконавців?
– Чесно кажучи, ні. Мені вони зовсім не подобаються. Більше слухаю зарубіжну музику. Серед улюблених – група «Chase Atlantic».
– Які в тебе захоплення та хобі?
– Я просто обожнюю танцювати, з дитинства цікавлюся танцями. Люблю також писати різноманітні історії, але це буває досить рідко через відсутність музи.
– Своє майбутнє бачиш в Україні чи в Азербайджані? Ким хотіла б стати?
– Майже все моє життя пройшло в Україні: садочок, школа, університет… Я звикла до всього, тому змінювати своє оточення та звичне середовище не хочеться, навіть якщо це стосується моєї батьківщини. Хоча розумію, що Україна для мене – другий дім.
Своє майбутнє поки що бачу в Україні. Хочу бути телеведучою, а для цього важливо знати мову. Українську я вивчаю, спілкуюся нею в університеті, пишу нею тексти та говорю в імпровізованих ефірах. Азербайджанська в мене на рівні розмовної. Але якщо випаде можливість працювати в Азербайджані, то чому б ні? Підтягну рідну мову і працюватиму на батьківщині.
Максим Пушкар, студент 2 курсу відділення журналістики
Рекомендуємо також прочитати “Життя і традиції закарпатських азербайджанців”