5 жовтня у пресклубі молодого журналіста «Медіаперспективи» розпочався новий сезон. Цього дня відбулися презентації одразу двох книг: «Іду до людей» журналістки Тетяни Грицищук та «Не зрікаючись любові до України» кандидата фізико-математичних наук, доцента Іллі Шманька. Модерував засідання голова пресклубу, доцент кафедри журналістики Володимир Тарасюк.

Шлях журналіста непростий і часто небезпечний, сповнений несподіваних пасток і перешкод. Тетяна Грицищук, яка співпрацює з багатьма регіональними виданнями, розповіла студентам І-ІІІ курсів про свій життєвий шлях та поділилася порадами, які стануть у пригоді майбутнім медійникам. Перший крок у журналістиці пані Тетяна зробила завдяки знайомому, який порадив звернутися до редакції видання «Молодь Закарпаття». До того часу вона вже закінчила філологічний факультет Ужгородського університету і ніколи не думала, що доведеться писати статті для медіа. Медійниця зізналася, що разів 5 переживала творчу кризу. І ось як радить її долати: «Треба зайнятися чимось зовсім іншим і не писати примусово. Під час першої такої кризи я залишила все і поїхала до Києва». 

Після Тетяни Грицищук свою книгу презентував кандидат фізико-математичних наук, доцент Ужгородського університету Ілля Шманько. Видання має назву «Не зрікаючись любові до України» й розповідає про життя відомого дисидента, шістдесятника і друга пана Іллі — Юрія Бадзя. Це український публіцист, літературознавець, учасник національно-демократичного руху в 60-х роках. Родом із села Копинівці Мукачівського району, освіту здобув в Ужгородському університеті на філологічному факультеті. Юрій Бадзьо був серед тих, хто підтримав акцію протесту 1964 р. перед прем’єрою фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», після чого його звільнили з роботи та виключили з КПРС.

Під час презентації Ілля Шманько зазначив, що писав книгу, щоб висвітлити невідомі факти з життя Юрія Бадзя. Автор поділився цікавими фактами про дисидента. Наприклад, розповів про те, як пан Юрій дістав статус останнього політв’язня СРСР: «Терпів доти, доки Рейган не прийшов і не сказав: “Ми звільнили всіх політв’язнів”. А йому відповіли: “Ні, не всіх. Ось там Бадзьо сидить. І Лук’яненко разом із ним”». Ілля Шманько ще за життя Юрія просив у нього дозвіл на написання цієї книги, але той відмовив, мовляв, дружина Світлана Кириченко уже написала велику книгу про нього. Дисидент був скромним, не любив надмірної уваги.

Хоч обидві презентовані книги дуже різні, є в них і чимало спільного. Насамперед — це ідея, заклик вивчати й пам’ятати свою історію — давню та сучасну, а також цінувати внесок людей, які творили її і які сьогодні продовжують її творити.

Олександр Гобан, студент відділення журналістики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.