Що ви знаєте про татарів? Це народ тюркського походження, чисельність якого в Україні, згідно з переписом 2001 р., становила 73 тисячі осіб. Найбільші етнічні групи татарів проживають на півдні та сході нашої держави. На Закарпатті ця спільнота невелика, точну кількість осіб не встановлювали навіть під час перепису. Утім татари мають особливі традиції та звичаї, чим, безумовно, відрізняються від інших народів.
Я з мамою.Я Тетяна Хасанова, студентка спеціалізації «Реклама і PR». Чому хочу розповісти про цю національну меншину в Україні? Тому що маю татарське коріння: мій батько – татарин, а мама – українка. Відповідно, в сім’ї ми дотримуємося звичаїв і традицій обох народів. Але сьогодні хочу поділитися знаннями про татарський народ, які передав мені батько. Гадаю, що факти, про які йтиметься нижче, невідомі багатьом.
1. Весілля в листопаді. Це пов’язано з тим, що з настанням холодної пори року закінчуються роботи в полі, городі, тому з’являється час для весілля. Нашу сім’ю не оминула ця традиція: мій батько одружився на моїй мамі в листопаді 1999 року. Вони познайомилися випадково, у кав’ярні, коли тато приїхав до свого друга в Чоп під час відпустки в армії. Чи це кохання з першого погляду? Гадаю, що так, адже батько повернув свій квиток, затримався ще на кілька днів, познайомився з майбутньою тещею та згодом вирішив одружитися з мамою.
2. Гостинність. У нас удома гості завжди бажані й бувають дуже часто. Батько гостинний, любить зустрічатися з друзями та родичами за пишними, щедрими столами. Такі зустрічі завжди атмосферні й радісні. Зараз я не дотримуюся цього звичаю. А все тому, що ходити в гості я люблю більше, ніж приймати їх удома.
3. Святкова страва. Що зазвичай смакують люди на свята? Салати, запечену курку, котлети, нарізки…,– це все, безперечно, дуже смачно й необхідно на святковому столі. А як щодо пельменів із бульйоном? Так-так, це – страва номер один у татар. Завдяки батькові я так полюбила її, що можу харчуватися пельменями хоч кілька днів поспіль, – для мене вони будуть смачними завжди.
Мій батько з дідусем та невісткою дідуся.4. Особливе виховання. Татари суворо виховують дітей, особливо дівчат. Батько вже змалку привчав мене до порядку, не дозволяв залишати свої речі будь-де, пояснюючи це тим, що я – майбутня господиня і вдома має бути чистота. Правил, яких учив мене тато в дитинстві, я дотримуюся й донині. Охайна домівка – пункт номер один у моєму великому переліку справ на вихідні.
5. Свята. Наша сім’я, на жаль, нечасто відзначала традиційні татарські свята, а їх насправді досить багато. Моїм улюбленим є Сабантуй, котрий ми разом із мамою й татом відзначали двічі в Казані у мого прадіда Равіля. Свято влаштовують навесні з нагоди закінчення польових робіт. Свято Сабантуя – це рай для душі: пригадую різні змагання та смачну їжу. Не передати словами, наскільки я обожнювала Сабантуй! Для мене це й досі незабутньо, хоч і було так давно.
Незважаючи на те, що минають роки, на зміну одним святам, звичаям приходять інші, але те, до чого привчив мене батько, залишиться зі мною назавжди. Адже я є носієм обох культур – і татарської, й української, чим дуже пишаюся.
Тетяна Хасанова, студентка відділення журналістики