(Аветіс Заргарян – зліва на фото)
Чи знаєте, чому вірмени називають своїх друзів братами? У цьому слові закладено глибокий зміст. Брат – це найкращий друг, людина, за якою вірменин піде у вогонь та воду, поділиться останньою крихтою хліба.
Представників вірменського етносу на Закарпатті зустрінеш не часто. Але мені пощастило знати вірменина з самого дитинства. Аветіс Заргарян – друг мого брата. Змалку вони навчалися разом у секції з боротьби і продовжують товаришувати донині. Завжди любила слухати їхні цікаві історії після тренувань, спілкуватися з ними. І ніколи не замислювалася над тим, що Аветіс, або Авік, як ми його називаємо, – іншої національності. Цей веселий хлопець із великою душею багато знає про Вірменію і вміє цікаво розповідати. Сьогодні познайомлю і вас із Аветісом, а через нього – і з культурою вірменського народу.
– Авіку, де ти народився?
– Я народився у Кіровакані – це третє за розміром місто Вірменії після Єревана та Гюмрі. Жив там до трьох років.
– Як і коли опинився в Ужгороді?
– Мій батько в 2000-х роках обрав це місто тому, що воно розташоване в самому центрі Європи і на той час ідеально підходило для бізнесу. Далі мій батько почав розвивати тут свій бізнес, і ми вирішили залишитися. Нам сподобався Ужгород тим, що він невеликий і спокійний.
– Як розумію, ти навчався в українськомовних навчальних закладах.
– Звичайно. Після переїзду сюди я пішов до дитсадка. Навчання там було українською і мені це давалося складно. Згодом батьки вирішили віддати мене в школу №3, де навчання тривало російською, щоб було трохи легше здобувати знання. З мамою я розмовляв російською, а з татом та бабусею у нас була домовленість, що задля збереження наших коренів будемо спілкуватися виключно вірменською мовою. Сьогодні я володію і спілкуюся чудовою українською мовою.
Вірменський пейзаж. Фото з архіву Аветіса.– Можеш трохи розповісти про вірменський народ?
– Вірменія – це перша держава, котра прийняла християнство офіційно. Через це з сусідніми мусульманськими країнами виникали проблеми. Так, Османська імперія робила усе для того, щоб вірменський народ прийняв мусульманство, але вірмени відмовилися. Вони боролися за свою віру, наслідком був вірменський геноцид. Більше двох мільйонів вірмен було вбито турками, люди виходили на вулиці з лопатами, кирками, аби захистити свою віру та свою історію. Через це у нас відбирали багато земель, і зараз Вірменія одна з маленьких країн, але дух, честь та натхнення своєю нацією ми намагаємося зберегти та поширити по всьому світу.
– Чи збереглися у вашій сім’ї вірменські традиції приготування страв?
– Більша частина нашої кухні – м’ясні страви. З дитинства батько навчав мене поводитися з м’ясом, щоб зберегти рецепти та культуру приготування вірменської кухні. У нашій сім’ї є таке правило: коли син підростає, він повинен готувати сам, тим більше, якщо проживає в іншій країні, – щоб показати, що таке справжній вірменський смак.
– Назви найпопулярніші страви Вірменії.
– На мою думку, найпопулярніші: жингялов хац – страва, схожа на хачапурі, але замість сиру туди додають зелень. Рецепт поширився від жителів Карабаху, місцеві їдять хац на сніданок. Також досить відомий хаш – це наш національний суп, його обов’язково потрібно їсти компанією, вариться він близько 10 годин, а то й довше. В ужгородських вірмен є традиція: кожного року домовляємося про зустріч і за 24 години до неї готуємо нашу національну страву – суп Хаш. Так можемо гарно провести час у своїй дружній компанії. Ще з популярних страв – люля кебаб, толма та аджапсандал.
Аджапсандал. Фото з сайту 1000 menu.– Напевно, ти чув про спілку вірмен України?
– Вони є у кожній країні. Саме на Закарпатті проживає близько 350 вірменських сімей, котрі знаються між собою та підтримують один одного. Також в Ужгороді є пам’ятник геноциду вірмен. Він знаходиться неподалік драмтеатру. Виготовлений із нашого каменю – туфу. 24 квітня вшановують жертв вірменського геноциду – людей, котрі боролися за захист своєї віри. В Ужгороді теж відбуваються різні заходи для вшанування.
– Що це за камінь туф?
– Це наш національний камінь. Столиця Вірменії – Єреван – майже повністю збудована з цього каменю. З нього зводять будинки. Він підходить для вірменського клімату: там влітку дуже спекотно, взимку дуже холодно. Камінь не пропускає як спеку в будинок, так і холод. Також якщо подорожувати нашими горами, то можна побачити там церкви, збудовані виключно з туфу.
Вірменська церква. Фото з архіву Аветіса.– На твою думку, чи розвивається вірменська громада в Україні?
– Знаю, що зараз займаються вірменськими школами, також хочуть побудувати вірменські церкви з нашого національного каменю туфу. Організовують табори для вірменських дітей, аби вони знали один одного, спілкувалися. Якщо в чужій країні бачимо вірменина, ми ставимося до нього, як до рідного брата. У нас дуже згуртована нація.
– Чи плануєш переїхати до Вірменії?
– Моя родина, друзі, бізнес тут. Гадаю, цього достатньо, аби зрозуміти мою відповідь.
Даніела Логойда, студентка кафедри журналістики