11 жовтня на кафедрі журналістики УжНУ відбулася зустріч із відомим документальним фотографом Михайлом Палінчаком. Він входить до Української фотографічної альтернативи (UPHA) та Української Асоціації професійних фотографів (UAPP), є засновником платформи «Untitled». Світлини Михайла публікують «The New York Times», «The Guardian», «The Washington Post», «Spiegel» тощо. Упродовж п’яти років працював у пресслужбі Президента України Петра Порошенка, відвідував заходи за участі знаних політиків та зробив фотографії, що відображають історичні події.
Спілкування з Михайлом Палінчаком тривало в рамках роботи пресклубу молодого журналіста «Медіаперспективи». Фотограф коротко розповів, як прийшов у професію, а також показав вибрані світлини, котрі зробив від початку повномасштабного вторгнення й напередодні.
Михайло Палінчак навчався в УжНУ на спеціальності міжнародні економічні відносини, магістратуру закінчив у Києві. Фотографія спочатку була своєрідним хобі, яким зацікавив батько-фотограф ще в дитинстві. З 2008 року Михайло починає професійну кар’єру. Під час Революції Гідності робив світлини людей, намагався передати їхні почуття, зафіксувати події. Його роботи побачили медійники, так почалася співпраця з бельгійською газетою, а згодом – з іншими українськими та закордонними виданнями.
Напередодні повномасташтабного вторгнення фотограф задумав серію світлин про наближення війни, яка не почалася, зафіксував підготовку до можливого воєнного вторгнення, сподіваючись, що реально його не буде. Але сталося зовсім навпаки… Відтак вже зранку 24 лютого 2022 року він почав фотографувати те, що бачив у Києві. «Я намагався знімати все, що було навколо мене в цьому інформаційному безладі. Звісно, не міг зняти одночасно багато подій, що згодом спричинило зміну мого стилю – зосередився на історіях. Прикладом слугує фотографія пари в бункері, колег, які ночують в офісі, чоловіка, який рятує тварин, тощо». Гуманітарна допомога, створення коктейлів Молотова, евакуації людей, тварин, майна, – все потрапляло до об’єктива завдяки оперативності. Михайло намагався бути першим скрізь.
Важливою частиною роботи журналіста є пошук інформації, героїв. А фотографія, текст, відео – наступний етап. Ще один виклик – це очевидці, які завжди швидше на місці події, ніж медійники. Тому професіоналам доводиться копати глибше, повідомляти, не лише те, що відбулося, а за яких обставин, чому, та розповідати історії людей.
Михайло Палінчак одним із перших з-поміж фотографів працював у Бучі після її визволення, а також побував на ЧАЕС, на Харівщині, де фіксував наслідки дій агресора: вбивства мирних жителів, тварин, знищені автівки, будівлі тощо.
Світлини з місць злочинів вражають… Під час показу фото з підвалу в селі Ягідне, де протягом місяця утримували майже 300 жителів, Михайло розповів, що цивільних використовували як живий щит. Люди робили на стіні записи про дні тижня, померлих. Сьогодні такі фото є свідченням злочинів проти українців.
М. Палінчак переконаний, що фотограф може звикнути до зйомки трагічних подій. Однак він пережив сильне емоційне вигорання після роботи на деокупованих територіях. Згодом вирішив змінити методику роботи – зараз фіксує історії про військових, волонтерів, вимушено переміщених осіб.
Частина запитань від аудиторії стосувалася юридичних питань про роботу в умовах війни. Михайло розповів, що до нього не зверталися з проханням використати фотографії як доказ для судових справ, однак деякі колеги ділилися історіями про таку співпрацю. Щоб знімати під час війни, потрібно мати акредитацію та дотримуватися встановлених правил. Не оприлюднювати те, що може зашкодити країні й військовим, спричинити небезпеку.
Зараз фотограф працює над серіями світлин, а також презентує їх під час виставок за кордоном. Від початку повномасштабного вторгнення відбулося близько сотні таких заходів. Одна з серій має назву «Висвітлення», – це фотографії кімнат, де відбувалися тортури. Інша частина творчого задуму – показати поруч із трагічними фото світлини кімнат для перемовин, які зробив у попередні роки своєї роботи в пресслужбі Президента. Назва серії символічна: фотограф використовує спалах у роботі, а також його професійний обов’язок – фіксувати, поширювати, висвітлювати інформацію.
До Ужгорода Михайло Палінчак приїхав на тиждень, опісля збирається до Запоріжжя – фотографувати місто під час війни. Переконаний, що в кожному регіоні є багато історій, цікавих для медіа, тож не обов’язково їхати на лінію фронту, щоб знімати війну. Також порадив майбутнім журналістам вивчати мови, розповідати історії українців, поширювати правдиву інформацію, просувати українські наративи, допомагати країні та водночас розвиватися в професії.
Максим Костик та Лілія Гложик, студенти 1 курсу спец. «Журналістика»