Андрій Самійленко (у війську – Сом) народився на Дніпропетровщині, в місті Першотравенськ. Андрій – військовослужбовець-доброволець. У його роду були військові, тому з честю й гідністю продовжує їхню справу: «Всі мої діди та прадіди воювали. Думаю, це в мене на генетичному рівні, тому вирішив вступити до лав ЗСУ».
Хлопець з дитинства вірить у Бога, це додає сил у найтяжчі хвилини. Андрій морально підготувався до того, що на війні можливий будь-який розвиток подій. Вирішив для себе, що повернеться додому цілим або не повернеться зовсім: «На початку служби усвідомлював: можу не повернутися, адже не мав військового досвіду».
Його шлях почався у грудні 2022 року з Купянска, але вже наприкінці січня військовослужбовця відправили до Бахмута за бойовим розпорядженням. Спецрозділ Андрія не мав ніякого відношення до піхоти і через це стояв у резерві. Але плани змінилися – потрібно було виходити до штурму на бойові завдання, які потребували дій піхоти.
Військовий згадує: «Сміливо, з Богом, пішов на штурм і навіть не сподівався повернутися звідти. Коли страх підступав, я одразу згадував псалми та молитви. І це якось відганяло страх». У той час, коли підрозділ опинився на позиції, почули команду відходити для перезарядки. Пройшли 20 метрів, позиція була занята, затим Андрій почув вихід спочатку першої, а за нею і другої артилерій. Далі – два вибухи.
У той час військовий подумки звернувся до Бога: «Боже, якщо я тобі потрібен, то ти виведеш мене тільки з однією умовою: щоб я залишився цілим. Якщо не так, то не виводь мене». Затим був приліт поруч. «Я нічого зрозуміти не встиг. Розплющив очі – лежу на спині. Перша думка була, що живий», – розповідає Сом. За кілька хвилин він побачив своїх побратимів, які були приємно здивовані, бо вважали, що Андрія вже не врятувати.
На згадку про другий день народження залишилася каска з діркою. Закривавлений, але здатний пересуватися, Сом схопив зброю та розвернувся в напрямку до позиції, з якої стартували. «Йду, а навколо мене кулі свистять. Ось так, дерево переді мною, і в нього клац-клац», – пригадує Андрій.
Одразу після виходу з гарячої точки його евакуювали та надали медичну допомогу. Через деякий час проходив обстеження на КТ головного мозку. На диво, після поранення не було серйозних ушкоджень. «Здавалося б, міна прилетіла, але мозок цілий, якщо не брати до уваги ментальні проблеми», – поділився військовий.
Зараз Андрій навчається в магістратурі з богослов’я в Євангельському Теологічному університеті. В майбутньому хоче служити як капелан. Своє життя після війни присвятить Богу. Він вважає, що зараз багато хлопців потребують духовної підтримки, її не вистачає на фронті: «Зрозумів, що зможу бути кориснішим як капелан у війську, ніж з автоматом у руках».
Анна Саприкіна, студентка 1 курсу спец. «Міжнародна журналістика»