Повномасштабна російсько-українська війна змусила мільйони українців залишити свої домівки. За інформацією Управління Верховного комісара ООН з питань біженців, оприлюдненою у квітні 2023 р., 8,05 мільйонів людей виїхало до Європи. Тимчасову і постійну допомогу їм надають різні волонтерські, громадські організації. Серед них і «United for Ukraine» — міжнародна неурядова організація, яка займається екстреною допомогою біженцям та відновленням України з першого дня російського вторгнення.
На спеціально створеній платформі можна отримати безкоштовні юридичні та житлові консультації, різні послуги в більш ніж 40 країнах. Організація забезпечує доступ до працевлаштування, освіти, медицини. Волонтери допомагають людям у пошуку роботи, підготовці до співбесіди, під час координації з місцевими громадами українців та в інший спосіб.
Серед небайдужих громадян, які долучилися до «United for Ukraine» – Елла Капсамун, українка за походженням, яка працює акаунт-менеджером у глобальній технічній компанії, де продає хмарні технології маленькому та середньому бізнесу. Як волонтерка допомагає українцям з початку розвитку «United for Ukraine» в Угорщині.
Говорили з Еллою Капсамун про роботу в міжнародній організації, ставлення до волонтерства та українців, яким вона допомагала.
– Елло, до початку повномасштабного вторгнення ти мала досвід волонтерської діяльності?
– Не мала. «United for Ukraine» – мій перший досвід.
– Чому для обрала саме цю організацію?
– Це сталося випадково. Моя знайома заснувала «United for Ukraine» та шукала людину, яка проживає в Угорщині, зможе координувати волонтерів. Вона написала і я погодилася.
– Як ти розпочинала діяльність у волонтерській програмі?
– Я приєдналася до організації в березні й одразу почала контактувати з переселенцями, які приїжджали в Угорщину. Окрім цього, я також ходила на вокзал чи транзитну зону, де допомагала українцям із перекладом та з обслуговуванням.
– Можеш більше розповісти про розпорядок дня волонтера, про свої основні обов’язки?
– В «United for Ukraine» я спочатку відповідала за розміщення людей на території Угорщини. Шукала їм житло, відписувала на дзвінки та листи. Пізніше знайшла ще декількох волонтерів, які мені допомагали, бо роботи було дуже багато. Згодом, коли розміщення біженців автоматизували, я працювала над створенням платформи «United for Ukraine», де була відповідальна за весь контент, а також за глобальні та місцеві партнерства.
– З якими труднощами ти стикалася на початку свого волонтерства і що змінилося зараз?
– На початку було складно, бо ми не мали структури і все працювало досить хаотично. Але важливість волонтерської роботи в той час складно переоцінити, від нас залежало життя людей, тому треба було діяти дуже швидко, іноді не маючи змогу все обдумати чи вибрати найоптимальніший варіант. З часом у нас з’явилася можливість автоматизувати роботу. Ми створили платформу, працевлаштували декількох людей в колцентр та заснували партнерство з Airbnb – так українці самі могли відправляти заявки через нашу платформу, а колеги з колцентру їм шукали житло.
– Чи спілкувалася ти з іноземцями, зокрема угорцями під час своєї роботи в організації? Чи долучаються вони до волонтерства?
– Так, у проекті «United for Ukraine» працювало багато іноземців, серед яких американці, австрійці, угорці, британці. Іноземці, з якими ми працювали, не мали прямого зв’язку з Україною. Їхня допомога, відданість, та підтримка дуже вражала нас – українців. Всі були зосереджені на роботі, бо розуміли її важливість.
– Чи можеш розповісти історії українців, які тебе вразили за весь час роботи волонтером?
– Якось мені розповіли про українську родину, що приїхала до Будапешта з Києва. Вони відмовлялися від прямої фінансової допомоги. Я запитала, як їм можна допомогти і мені сказали що ці люди шиють українські прапори, які можу купити а також принести солодощі їхній 14-літній доньці. Це сталося саме на Великдень. Коли я прийшла, бабусі з мамою підбігли до мене, міцно обійняли, наче ми знайомі багато років… Це було так зворушливо, що я розплакалася. Передала пакет із солодощами та купила прапори. Вони сказали, що дівчинка змогла привезти з собою скрипку, але в Будапешті не можуть знайти вчителя. Тоді я написала оголошення про онлайн-уроки скрипки на форумі глобальної технічної компанії, в якій працюю. Мені відповіла одна дівчина, яка мала знайомого педагога. Згодом виявилося, що він навіть живе в Будапешті і погодився давати безкоштовні уроки скрипки тій дівчинці. Було дуже зворушливо бачити, як люди, що зовсім не знають один одного, живуть у різних країнах, єднаються заради допомоги.
– Що б ти порадила українцям, які зараз за кордоном, хочуть допомагати своїй країні, долучитися до волонтерської роботи?
– Я б порадила їм допомагати так, як вони можуть. Звертатися до місцевих неурядових організацій, писати у фейсбук-спільноти та цікавитися, чого зараз потребують люди. Хтось підтримує фінансово, хтось чергує на кордоні, готує їжу, створює платформи та вебсайти, а хтось дає безкоштовні уроки скрипки. Будь-яка допомога важлива! Основне – це зрозуміти, на що маєш час та сили і який внесок можеш зробити, щоб допомогти своїй країні.
Катерина Нечипоренко, студентка кафедри журналістики
Фото з архіву Е. Капсамун