В Ужгороді навчається чимало студентів з т. зв. екзотичних країн, зокрема Нігерії, Єгипту, Зімбабве… Утім найбільша кількість молоді приїжджає з Індії – країни в південній Азії. Серед таких студентів і Дішоня Джастін – індійка, яка нині здобуває фах лікаря в УжНУ. Дівчина походить із східної частини Індії, де мешкає разом із батьками та молодшим братом. 

Навчатися на медичному факультеті Дішоня мріяла з дитинства, тому приїхала до України, аби здобути освіту саме тут. Під час нашого спілкування згадала, як у дитинстві гралася в дитячу лікарню, а на батьків дивилася як на пацієнтів, лікувала їх. Натомість усі її однолітки гралися з ляльками і дивувалися з ігор Дішоні. Вона завжди хотіла допомагати співвітчизникам, але для цього потрібно докласти чималих зусиль і насамперед здобути бажаний фах.

Дівчина зізнається, що обожнює Ужгород. До навчання, під час життя в Індії, вона повністю залежала від батьків і ніколи не покидала рідну країну. Тож Україна стала першою державою, куди переїхала на тривалий побут.

«Переїхавши до Ужгорода, я стала незалежною. Тут маю покладатися тільки на себе. Це незабутні миті самостійного життя», – розповіла дівчина.

Але не на всі 100% Дішоня задоволена, бо все ще не вивчила досконало українську мову. Зізнається, що потребує більше практики, адже на теоретичному рівні вивчає мову в УжНУ. Порівнює освіту у своїй країні та в нашому університеті й запевняє, що в Індії, за розповідями її друзів, студенти майже з перших днів навчаються на практиці.

Окрім навчання та опановування медицини, дівчина має і інші хобі – любить спів та читання. Цим Дішоня займається у вільний від навчання час, саме так відпочиває.

Коли я запитав про улюблену страву української кухні, дівчина усміхнулася. Зізналася, що майже не пробувала знаменитих українських страв, а єдине, що припало їй до душі, – це наваристий український борщ із сметаною, який скуштувала нещодавно. Водночас сумує за індійською кухнею, адже звикла до гострих національних справ, такої їжі в Ужгороді не вистачає. Кожного літа дівчина має змогу поїхати на батьківщину, але не робить цього через надто дорогі квитки. Розповідає: «Я сумую за Індією, але, напевно, більше через те, що там перебуває моя сім’я. Можливо, якби мої рідні були тут, я б і не хотіла так повернутися до Індії, адже ніщо мене так сильно не тримає там. Тепер я тут, в Ужгороді, я студентка УжНУ, і я цим пишаюся».

За словами Дішоні, медицина в Індії на хорошому рівні, але користуватися нею можуть лише ті, в кого є гроші. Малозабезпечені сім’ї, на жаль, не можуть дозволити собі якісне медичне обслуговування.

В Україні, на жаль, досить добре відомі поняття нетолерантність і расизм. Проявляються такі явища по-різному: когось недолюблюють, інших відверто зневажають через зовнішність чи колір шкіри. Героїня моєї статті також стикалася з таким ставленням, і це насправді дуже засмучує.

«Іноді йду вулицею і бачу на собі сотні поглядів… Я не знаю, з чим це пов’язано. Завжди хотіла бути такою, як усі, і не відчувати чогось подібного», – зауважує дівчина.

Попри це студентка щаслива, бо завдяки університету живе в країні, яка кардинально змінює її життя на краще, і саме тут вона знайшла друзів, які завжди допоможуть і підтримають. Йдучи вулицями Ужгорода, Дішоня бачить багатьох співвітчизників, що, на її думку, створює відчуття маленької Індії.

Після випуску (але до нього ще довгі 6 років) планує повернутися на батьківщину, хоч як би хотіла залишатися в Україні. Пояснює, що не може підвести батьків і свою країну, прагне допомагати людям, які потребують медичної допомоги, а не мають для цього достатньо коштів.

Мирослав Лисович, студент відділення журналістики,
фото з особистого архіву Дішоні Джастін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.