Сем Любберс – волонтер, який проводить розмовні клуби в студентському просторі «Aura Academica». Він народився в Чикаго, має там чималу сім’ю – батьків, п’ятьох братів і сестру. До Європи приїхав, аби краще пізнати своє коріння, адже його бабуся народилася в Польщі. Сьогодні Сем проживає в Україні, охоче спілкується зі студентами УжНУ, завдяки чому вони удосконалюють свою англійську.
Волонтер дуже винахідливий, до прикладу, під час нещодавнього засідання розмовного клубу вигадував смішні ситуації, які можуть статися з людиною під час подорожі, активно коментував відповіді студентів УжНУ. Взагалі, спілкується з молоддю на різні теми, які пропонує сам і дослухається до побажань студентів.
Одна із засновниць студентського простору «Aura Academica» Ірина Микулин зауважує: «З Семом ми співпрацюємо з березня цього року. Тоді відбувся перший розмовний клуб, на який прийшло дуже багато людей, приміщення було вщерть заповнене. З того часу ми зустрічаємося майже щосереди».
Студентам подобається невимушена атмосфера розмовного клубу. Під час засідань можна тренувати розмовну англійську, що корисно для навчання, вважає студентка факультету іноземної філології Андріана Чіжмар: «Під час спілкування з Семом я почуваюся вільно, мені легко з ним розмовляти. Від нього я дізналася про різні країни і сама захотіла подорожувати. Також мене вражає його доброта, адже не кожен погодиться робити добро безкоштовно, просто так».
Тож пропонуємо Вам розмову із Семом – американцем, який щиро захоплюється Україною, поважає її етнічну й культурну різноманітність і радо ділиться своїми думками із нашим виданням.
– Семе, розкажи про себе, хто ти за фахом і чому став волонтером?
– Я вивчав маркетинг і міжнародні відносини в Національному університеті Флориди, але цього мені було замало. Тому став соціальним працівником – волонтером Корпусу миру (Peace Corps). Беру участь у різних проєктах, одним із таких був цьогорічний «Space Up Summer Camp». Це були нереальні 84 години навчання з тренінгами, присвяченими роботі в команді, лідерським навичкам, публічним виступам, журналістиці. Ми торкалися і тем міжкультурної комунікації, толерантності, екології. Незабутнім для нас був похід у гори, уроки виживання та багато ігор. Американський корпус миру робить усе для того, щоб діти розвивалися.
– Чому ти приїхав в Україну?
– Я хочу вивчати світ, мені подобається подорожувати, знайомитися з дивовижними людьми, слухати розповіді про те, як вони живуть і чим захоплюються. До того ж моє коріння у Європі – у Польщі народилася моя бабуся. Я завжди хотів дізнатися історію свого роду, тому вирішив, що це саме той час, коли варто приїхати сюди.
Також я приїхав в Україну, щоб допомагати людям. Головна мета нашої організації – підтримувати осіб з обмеженими можливостями. Дуже хочу, щоб вони добре жили у своїй країні. Я впевнений, що найближчим часом ситуація в Україні зміниться на краще.
– Що в нашій країні тобі найбільше подобається?
– Найбільше, що мені сподобалося в Україні, – люди, яких я зустрічав від самого Києва до Перечина. На мою думку, в Ужгороді проживають гостинні, добрі люди, які пишаються своєю країною. Подобається і те, що сім’я, друзі для них означає більше, аніж робота.
– Які звичаї, традиції вразили на Закарпатті?
– Я багато чув про святкування Різдва та Великодня на Закарпатті, але поки що мені не вдалося побувати на таких святах, однак я дуже про це мрію. Мені хочеться вивчати ваші традиції.
– Яку страву американської кухні ти найбільше любиш і чи подобаються тобі закарпатські страви?
– Моя улюблена страва у США – суші. Загалом у нас є багато різних культур, які збагачують країну, тому маємо чимало смачних страв. А на Закарпатті мені дуже сподобалися голубці і борщ, але я ще багато чого не куштував, тож у мене все ще попереду.
– Яке у тебе ставлення до України?
– Я дуже щасливий бути тут і хвилююся за майбутнє цієї країни. Мені подобаються українці, хочу бути таким же гостинним, як і ви. І моя мета – допомагати людям, ділитися з ними досвідом.
– Чи хотів би залишитися тут жити?
– Можливо, час покаже. Наразі можу упевнено сказати, що мені тут добре.
Тетяна Голяк, студентка відділення журналістики,
фото з архіву Сема Любберса