Згідно з переписом населення 2001 року, в Україні проживало 6397 словаків (у 1989 — 7943 особи). Більшість словаків, які є сьогодні громадянами України, проживають у Закарпатській області (5,6 тис.), половина з них — в Ужгороді, інші — у Мукачеві, Перечині, Великому Березному, Сваляві, Чопі, смт Кольчино, а також у селах Середнє, Сторожниця, Тур’ї Ремети, Анталовці, Глибоке, Довге, Кленовець, Гута, Родникова Гута та ін. Поза межами Закарпаття найбільш чисельні громади словаків є у Києві та Львові.

Значна частина словаків в Україні — римо-католики, однак є невеликі групи греко-католиків і протестантів (лютеран). Мову своєї національності вважають рідною понад 2,5 тис. словаків (бл. 35 %), українську — приблизно така ж кількість, російську — понад 500 осіб (6 %).

Словаки на Закарпатті проживають як автохтонне населення, яке протягом XVII—XIX ст. збільшилося в результаті припливу значної кількості переселенців зі словацьких  областей Угорщини, серед яких були хлібороби й виноградарі, кваліфіковані ремісники — майстри по металу, дереву, склу. Серед словацьких поселень поступово виникла певна диференціація за господарською діяльністю: мешканці Анталовець були відомі деревообробкою, Середнього і Глибокого — виноградарством, Сторожниці — овочівництвом. Упродовж 1919—1939 років, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, чисельність словаків і чехів у краї зросла за рахунок державних службовців і спеціалістів різних галузей господарства.

Якщо згідно з переписом 1921 року, словаків та чехів на території Закарпаття було 7700 осіб, тобто 1,6 % населення, то 1930 — понад 35 тис. осіб (4,5 %). Міжвоєнний період був найсприятливішим у розвитку словацької культури в Закарпатті: відкривалися словацькі школи та гімназії, дитсадки, працювали гуртки народної творчості, театр. Проте вже наприкінці 1930-х рр., унаслідок приєднання Закарпаття до Угорщини, чисельність словаків і чехів у краї знову зменшилася до 12,2 тис. осіб.

Після Другої світової війни словаки разом із чехами отримали можливість рееміграції, чим скористалася значна кількість осіб. На початку 1990-х рр. почалося відродження словацької етнічної меншини в Україні. Виникли культурні осередки — Закарпатське обласне культурно-освітнє т-во «Матіца словенска», Т-во словацької к-ри ім. Л.Штура, Закарпатське обласне культурно-просвітнє т-во словацьких жінок «Довіра», обласне товариство словацької інтелігенції Закарпаття,

Активною роботою  виділяється обласне культурно-освітнє товариство «Матіца словенска» на Закарпатті (голова — Й.Гайніш), засноване у 1992 році. Товариство видає газ. «Podkarpatsky Slovak» та щорічник «Наш культурно-исторический календар», присвячений історії, культурі та побуту закарпатських словаків. Т-во «Матіца словенска» було серед ініціаторів відкриття 2002 в Ужгороді пам’ятника почесному громадянину міста, першому президенту Чехословацької Республіки Т.-Г. Масарику.

У складі Закарпатської філії НСТУ функціонує редакція програм словацькою мовою.

Із метою відтворення й розвитку народних традицій в області регулярно проводяться Дні словацької культури і народної творчості. Далеко за межами Закарпаття відомий фольклорний ансамбль «Словенка» із с. Середнє, якому присвоєно звання народного (худож. керівник — О.Ленарт). Не менш відомий танцювальний ансамбль «Турянська долина» із с. Тур’ї Ремети (худож. керівник — І.Пастеляк), нар. фольклорний колектив «Ліптаки» з м. Великий Березний, ансамбль «Гутнянські вечорниці» із с. Родникова Гута та ін.

Із 1996 на філологічному факультеті Ужгородського національного університету працює кафедра словацької філології, яка готує вчителів словацької мови та літератури, перекладачів. Кафедра водночас виступає науково-методичним центром словакістики в Україні, на її базі організовуються міжнародні наукові конференції «Українсько-словацькі взаємини в галузі мови, літератури, історії і культури», видається наук. збірник «Studia Slovakistica», публікуються студентські переклади в альманаху «Між Карпатами і Татрами».

В Ужгороді працює Почесне консульство Словацької Республіки.

Вероніка Степанчак, Негря Каріна, студентки відділення журналістики, за матеріалами:

  1. Віднянський Степан. Словаки в Україні (матеріали з «Енциклопедії історії України»: у 10 т.-ТТ. 9,10 – К., 2012 – 2013)
  2. Віднянський С. В., Вегеш М. М. Країни Центрально-Східної Європи та українське питання (1918–1939). – Київ-Ужгород, 1998.
  3. Дрбал О., Кріль М., Моторний В.Українсько – чеські культурно – громадські взаємини. – Львів, 1992.
  4. Гайніш Й.Й. Словацька мова на Закарпатті: історія, сучасність, перспективи //Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Матеріали міжнародного круглого столу. – Ужгород, 2006. – С. 175-181.
  5. Медвідь-Пахомова С. Перспективи розвитку словакістики в Ужгородському національному університеті і в Україні // Studia Slovakistica, вип. 2: Перспективи розвитку словакістики в Україні / Упорядн. та відп. ред. С.Пахомова, Я.Джоганик. – Ужгород: Мистецька лінія, 2003.– С. 5-10.
  6. Пахомова С. Кафедра словацької філології: десятиліття творчих звершень //Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин: Матеріали міжнародного круглого столу. – Ужгород, 2006. – С. 170-175.
  7. Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.
  8. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні – К., 1998.

Фото zakarpattya.net.uatysa1.tv

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.