Румуни є другою за чисельністю нацменшиною в Закарпатті. Найдавніші румунські села були засновані в Україні ще в ХІІІ ст. вихідцями північно-західної Валахії (Мармарощини) і південної Трансильванії.

Перші румуни селилися на території сучасних Тячівського і Рахівського районів Закарпаття і в деяких районах Північної Буковини. Дещо пізніше, в кінці ХІV ст., виникли відомі поселення Діброва (Нижня Апша) та Середнє Водяне (Середня Апша) на Закарпатті. У той час румунів називали «волохами».

В УРСР румуни компактно або змішано з українцями населяли переважно південно-західну частину Чернівецької області та прикордонні з Румунією райони Закарпатської області.

За даними Всесоюзного перепису населення 1970, в УРСР жило 112,1 тис. румунів. У 1989 в УРСР налічувалося 134,8 тис. румунів (із них 34,5 тис. осіб припадало на Закарпатську обл.)

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 151 тис. румунів (0,3 % населення країни). Із них у Чернівецькій обл. – 114,6 тис., у Закарпатській — 32,1 тис.

На Закарпатті румуни становлять майже 2,5 % від усього населення області. Вони здавна проживають у семи селах, чотири з яких (Нижня Апша, Солотвино, Глибокий Потік і Топчино) належать до Тячівського, а три — Біла Церква, Середнє Водяне та Плаюць — до Рахівського районів.

Коротко розповімо вам про кілька найвідоміших румунських сіл.

Солотвино є прикордонним селом і відділяється річкою Тиса від румунського міста Сигет. Після Першої світової війни кордон тут проклали не за етнічним принципом, а «для зручності» — по річці. Сьогодні на Солотвинській селищній раді є три прапори: український, румунський і угорський. У селищі діє неписаний закон: якщо голова — румун, його заступником мусить бути угорець. Або навпаки. Українцям зазвичай дістається посада секретаря. Інформаційним центром Солотвина керує румун, який також займається громадською діяльністю, — організовує українсько-румунські транскордонні проекти, — та стратегією розвитку селища.

Жителі Нижньої Апші – відомі бізнесмени, які відновили історичну назву свого населеного пункту. Тут 10 тисяч населення, і майже всі румуни. Бюджет села формується з надходжень від малого і середнього бізнесу. У селі зареєстровано понад 100 підприємців, є фермерські господарства, п’ять лісопилок. Стабільно надходять кошти від реалізації палива на п’ятьох автозаправних станціях.

Будинки жителів Нижної Апші вирізняються своїм багатим виглядом: дво- і триповерхові будинки прикрашені колонами, арками і портиками, лоджіями й терасами, десятками вікон і ламаними покрівлями, а довкола обійсть — огорожі з керамплитки чи нержавної сталі. У селі є три загальноосвітні школи, дитяча школа мистецтв. Час від часу виходить друком газета румунською мовою. Румуни в цьому селі, як і в сусідніх – Глибокому Потоці й Топчині, володіють кількома мовами, тож за потреби легко переходять на українську чи російську. В основі багатомовності — трудова міграція. Більшість обирає місцем сезонних заробітків Росію та Білорусь. Глибокий потік є моноетнічним — за даними перепису населення 2001 року 98,39% жителів вказали рідною мовою румунську. Функціонує 4 школи, мова навчання – румунська.

У селі Топчино, за результатами перепису населення України 2001 року, населення становить 2238 осіб, із яких румунську мову визнали рідною 98,9% жителів. На території працює одна школа І-ІІ ступенів, навчання ведеться українсько мовою.

Село Біла Церква – одне з найбагатших сіл України, проте значна частина працездатних мешканців сіл займається заробітчанством та буває вдома вкрай рідко. У єдиній школі мова навчання – румунська.

Середнє Водяне (колишня назва — Середня Апша) — населення становить 6689 осіб, 98% із яких є румунами.  Серед уродженців села – відомі лікарі, культурні діячі а також політики.

Першими жителями села Плаюц були вихідці з села Середнє Водяне, які мали тут свої землі, з часом перейшли на постійне місце проживання в село Плаюц. Це відбулося наприкінці ХVIII – початку ХІХ століття.

Нині в Україні функціонує 17 румунських національно-культурних товариств, 5 із яких – у Закарпатті (Соціально-культурне товариство румун Закарпаття ім. Джорджа Кошбука, Соціально-культурне товариство румун Закарпаття ім. Іоана Міхалі де Апша, Закарпатська обласна румунська спілка «Дачія», організація «Надія», спілка «Центр захисту національних меншин»).

Для румунів України виходять румунською мовою періодичні видання, теле- і радіопрограми.  У Закарпатській області для задоволення інформаційних потреб румунів видають газети «Мараморошани» і «Апша» та виходять теле-радіо програми румунською мовою («UA: Закарпаття», Закарпатська філія НСТУ).

Вікторія Кенідра, Аліна Мочан, студентки відділення журналістики, за матеріалами:

  1. Малець, О. Етнічна консолідація і самоідентифікація Румун Закарпаття 1944–1991 рр. [Текст] / О. Малець // Carpatica-Карпатика / ред. кол.: Е.А. Балагурі, М.І. Блецкан та ін. – Ужгород : Вид-во УжНУ, 2003. – №Вип. 22 : Проблеми історії, політології, етнології та літературознавства. – С. 247–260.
  2. Марина В.В. Румуни Закарпаття: проблеми історії та етнокультурного розвитку : Автореф. дис. канд. істор. наук. – Ужгород, 1995. – 24 с.
  3. Зан, М. Етнокультурний розвиток румун Закарпаття (1989-2001 рр.) [Текст] / М. Зан // Carpatica-Карпатика / відпов. ред.: М. М. Вегеш, М. П. Зан. – Ужгород : Вид-во УжНУ, 2003. – №Вип. 21 : Політологічні студії: історія, теорія, практика. – С. 352-362.

Фото Zaxid.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.