За переписом населення 2001 року, в Україні проживає понад 200 тисяч болгар. 87% із них – в Одеській та Запорізьких областях. Історичний регіон – Бессарабія – є найвідомішим місцем, де мешкають болгари Одещини. Представники цієї етноспільноти з’явилися на землях сучасної України ще в XI столітті. З того часу вони зберігають свою культуру і традиції.
Село Каланчак – один із населених пунктів Бессарабії. Більша частина місцевих жителів – болгари. За даними перепису, болгарська мова є рідною для 74,83 % населення. З покоління в покоління тут передають рецепти національних страв, обряди, звичаї та вивчають мову. «Дуже важливо зберігати традиції. Наші діти повинні знати болгарську культуру та мову, навіть проживаючи в Україні», – стверджує Наталя Харитонова, вчителька болгарської мови в місцевій школі.
У цьому освітньому закладі, крім уроків, на яких діти вивчають болгарську мову, літературу та історію, проводиться безліч заходів, відзначають національні свята. «Щороку в нас відбувається тиждень рідної мови, проводяться численні вікторини на знання історії та мови. Окрему увагу приділяємо збереженню традицій і обрядів», – розповіла директорка школи Тетяна Колеснік.
Найчастіше болгари Каланчака, особливо молодь, проводять кілька відомих культурних заходів. Сурва нова годіна – обряд, дещо схожий на українське колядування. Вранці після Нового року діти збираються групами та обходять будинки в селі. Кожен має із собою свіжозрізану гілочку дерева, яку святково прикрашають. Завітавши до хати, діти розповідають вірші та бажають господарям щастя, здоров’я і гарного врожаю в році, що настав. За це отримують цукерки та гроші.
Першого березня болгари відзначають свято Баби Марти. Цього дня родичі зав’язують один одному на зап’ястя переплетені нитки червоного та білого кольорів – мартениці. Їх уважають амулетом, який приносить здоров’я та щастя в наступному році і навіть виконує бажання. Але важливо не знімати мартеницю до кінця березня. Також її заборонено викидати, краще зав’язати на дерево.
Ще один старовинний болгарський ритуал – «Лазарка» – відбувається в день святого Лазаря. Невеликі групи дівчат, співаючи й танцюючи, проводять обряд переходу молодих дівчат від дитячого до шлюбного віку. У давнину дівчина могла стати нареченою лише після цієї церемонії.
Крім традицій та обрядів, жителі Каланчака намагаються зберегти національну творчість. Керівники шкільних гуртків спільно з учнями готують виступи болгарською мовою. Існує місцевий художній колектив «Хубавица», без якого не проводиться жоден захід у місцевому будинку культури. Учасники колективу радують публіку піснями й танцями, серед яких найвідомішим є традиційний танець хоро.
До 2019 року на території Каланчацької школи існував музей, присвячений життю болгар. У ньому були представлені старовині предмети побуту, вироби декоративного мистецтва та історичні світлини. На жаль, сьогодні музей не працює через брак навчальних приміщень у школі.
Зберігаючи національну культуру, місцеві болгари вважають себе громадянами України та не хочуть змінювати місце проживання. Тетяна Колеснік пояснює: «Я – громадянка України. Це країна, де я народилася та проживаю, і я її поважаю. Але болгарське коріння теж важливе для мене, його потрібно зберігати. Наш край є багатонаціональним, тому немає міжетнічних конфліктів. Нації живуть поряд, по сусідству. Поширені шлюби болгар з українцями, молдованами, росіянами та іншими. Якщо в окремих регіонах існує ворожнеча між народами, у нас такого нема. У Бессарабському краї люди навчилися жити в мирі та злагоді». Ці слова підтверджує і вчителька, переконуючи, що болгарську мову тут можуть вивчати всі охочі.
Незважаючи на те, що болгари Одещини були змушені відновлювати свою культуру на території іншої держави, вони продовжують зберігати національні традиції, утім вважають себе громадянами України. Своїм прикладом ці люди доводять, що повага і толерантність – запорука мирного співіснування різних етносів у демократичній державі.
Кароліна Семенихіна, студентка відділення журналістики