Іванович Сместер – домініканець, який майже 20 років живе і працює на Закарпатті. Він народився у Санто-Домінго – столиці Домініканської Республіки. Про наш край дізнався завдяки родичам, які в 90-х роках заснували тут деревообробні підприємства. 2003 року Іванович вирішив продовжити сімейний бізнес і переїхав на Закарпаття. Затим кілька років проживав у Домінікані, однак у 2015 році знову повернувся до України. Що приваблює домініканця у нашому краї і як він розвиває сімейну справу за тисячі кілометрів від рідної домівки – Іванович Сместер розповів виданню «Media Vista».
– Як давно Ви проживаєте на Закарпатті і чому переїхали сюди?
– У 1996 році моя сім’я заснувала тут деревообробні підприємства. 2003 року сюди приїхав я, прожив тут чотири роки, потім повернувся в Домініканську Республіку. Але в 2015 році вирішив повернутися до України. На Закарпатті добре, тут можна цікаво та весело проводити час із друзями. Неймовірно красива природа просто захоплює.
– Ви проживали тільки у Великому Березному чи й деінде на Закарпатті?
– Певний час я жив в Ужгороді, це місто мені дуже подобалося, там є цікаві місця. Згодом вирішив переїхати до Великого Березного, бо тут веду бізнес. Вважаю, краще жити ближче до місця роботи, ніж повертатися туди і назад щодня, особливо в холодну пору року.
– Розкажіть про свою діяльність, чим вона корисна для нашого краю?
– Важливо те, що ця робота приносить мені задоволення, адже вкладаю в неї багато зусиль. Сьогодні мені належать чотири заводи в Закарпатській області: один у Кострині, два у Великому Березному та ще один – у Малому Березному. Підприємства спеціалізуються на обробці деревини (пиломатеріали, дрова, фанера, рейки й деталі меблів) та на виробництві меблів – диванів, стільців, ліжок і багато іншого. Я вважаю, що це виробництво корисне для регіону, тому що тут створено чимало робочих місць. Також хочу зауважити, що ми працюємо законно, платимо податки й допомагаємо зростанню економіки.
– Чи виникають якісь труднощі під час ведення бізнесу на Закарпатті?
– Я б покращив стан ваших доріг, бо вони неякісні, і під час екстрених ситуацій важко доїхати до призначеного місця. Краще би підтримував медицину, адже стан лікарень, обладнання в них – не з кращих, а це дуже важливо для роботи медиків. Ситуація в Україні зараз не найкраща, Covid-19 поширюється з шаленою швидкістю, а лікарні не спроможні захистити людей від спалаху. Отже, насамперед я би хотів, щоб медицина була на вищому рівні, бо головним є здоров’я жителів цієї країни. Також покращив би бізнес-інфраструктуру, туристичні пам’ятки і створив більше можливостей для працевлаштування, щоб громадянам не потрібно було емігрувати до інших країн у пошуках кращої роботи і грошей, щоб вони не перебували далеко від сімей. Я вважаю, що Закарпаття є привілейованим регіоном через своє географічне положення, має великий економічний потенціал.
– Як часто Ви їздите на батьківщину, як ставляться Ваші рідні до життя в Україні?
– Буваю двічі-тричі на рік у гостях у своєї сім’ї. Стараюся приїжджати на один із наших найбільших карнавалів. Для мене це дуже важливе свято, саме в цей час я хочу бути вдома разом із родиною. Щодо ставлення рідних, варто зауважити: вони щасливі, бо знають, що я переїхав до України з власної волі, тут почуваюся дуже комфортно, мені тут подобається.
– Розкажіть трохи більше про карнавал. Які ще традиції є в домініканців?
– Традицій у нас багато, але карнавал, який святкуємо щонеділі упродовж лютого, – найважливіша. У цей час люди різного віку виходять на вулиці міст Домініканської Республіки, щоб насолодитися парадом, вони одягають костюми та маски відповідно до домініканських фольклорних традицій. А кульмінацією карнавалу є День незалежності, який відзначаємо 27 лютого.
– Які українські традиції Вам подобаються?
– Бачив багато українських свят, але найцікавіше і те, що найбільше сподобалося, – це Великдень. Люблю спостерігати за підготовкою до цього свята, а саме за створенням писанок, крашанок. Мені дуже приємно бачити, як люди шанують релігійні звичаї, освячують кошики.
– Чим іще Вас приваблює життя на Закарпатті? Чи бачите своє майбутнє в Україні?
– Найбільше мені подобається природа – ліс, гори, чисте повітря. Мені цікаво слухати, коли розмовляють закарпатськими діалектами. Хоч я розмовляю російською мовою та більше розумію її, але діалекти – це своєрідна родзинка Закарпаття. Сьогодні мій бізнес розширюється, мене тут все влаштовує. А що буде далі – час покаже.
Алла Ревай, студентка відділення журналістики