Рухи тіла під час танцю – це своєрідна розмова з глядачем, магія, яку не передати словами. Це – маленьке життя, прожите за три-п’ять хвилин. Навряд чи можна зрозуміти, доки не відчуєш, доки сам не зробиш перший крок у танці…
Вона вкладає себе у кожен рух, поворот, стрибок. Її звати Лєя Мотичка. Вона студентка 5 курсу факультету іноземної філології. У неповні 22 роки знайшла те, чим живе, – танець. Завдяки улюбленій справі Лєя наразі має власні танцювальні проекти, де кожен, хто прагне розказати історію мовою танцю, може цього навчитися. Повірте, я знаю, що кажу. Адже нещодавно сама прийшла до неї на заняття.
Ця дівчина родом із Чопа. По татовій лінії вона угорка: її бабуся, на честь якої батьки назвали дівчину, була корінною угоркою: «Оскільки моя мама – українка, ми святкуємо два Різдва, отримуємо подарунки від Мікулаша та Миколая». Саме угорська фонетика допомогла дівчині у вивченні німецької та англійської мов. Вона вільно володіє ще кількома мовами, адже поділяє думку Ґете: «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина».
«Танцями почала займатися з дитинства. Постійно відчувала потяг до руху, тому обрала саме цей вид мистецтва. Вперше стояла на сцені в шість років і відчувала себе там абсолютно комфортно», – розповіла Лєя.
Коли я дивилася, як дівчина танцює, одразу виникло запитання, де вона навчилася так рухатися. Лєя розповіла, що все почалося вдома: «Мені вистачало глянути відео з певними рухами, і я могла їх повторити. Також я 7 років займалася східними танцями».
Тепер танці – не просто її захоплення, а ще й улюблена щоденна робота: «Я живу танцем, у ньому я – найщиріша. Завжди говорю: хто не бачив мене на сцені, той не знає мене. Нині навчаю танців інших у танцювальній студії «Казка». Займалася там сама, а невдовзі керівник студії запропонувала мені спробувати себе в ролі викладача. Спочатку було страшно. На перші уроки ніхто не приходив, бо не знали, хто я така. Та потім все склалося, і наразі я веду фітнес-групу та проект «Flawless», у якому всі охочі можуть навчитися класно рухатися».
Вона народжена бути одним цілим із мистецтвом, навіть під серцем має татуювання, яке постійно нагадує про це: «She is art». Її життєве кредо: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішим».
Ніколи не пізно розпочати щось нове у своєму житті. Прийшовши на тренування до Лєї, я зрозуміла, що це те, чому би хотіла присвятити себе. Лєя надихнула мене. На її тренуванні я зустріла ще кількох дівчат не тільки з університету, але й зі свого факультету. І нині упевнено можу сказати, що танець об’єднує.
Євгенія Мамонова, студентка відділення журналістики