Три молоді, амбіційні випускниці відділення журналістики успішно реалізувалися в медіа, дизайні, ІТ та готові поділитися своїм досвідом із нинішніми студентами. Анастасія Нечипорук – дизайнерка в рекрутинговій агенції «Cander», Мирослава Майдич – виконавча директорка ІТ-кластера, Марія Расчупкіна – журналістка в онлайн-виданні «Varosh». Кожна з них розповість про шлях пошуку себе, долання викликів, з якими зіштовхуються медійники, та надасть цінні поради.
Мирослава Майдич: «Студентство – це час для експериментів, помилок і пошуку себе»
– Мені пощастило з першою роботою. Після практики на першому курсі місцеве видання «Панорама» та сайт pmg.ua запропонували мені стати дописувачкою. Пізніше, паралельно з навчанням, я працювала в різних локальних медіа.
Найяскравішим спогадом за час навчання стала робота на телеканалі «Sirius TV». На п’ятому курсі викладачі, зокрема теперішній декан Юрій Бідзіля, порекомендували нас, успішних студентів, як перспективних журналістів. Так ми з одногрупниками пройшли співбесіду і знайшли роботу.
Війна суттєво вплинула на ринок праці, зокрема медійний. Через мобілізацію багато моїх колег і друзів стали добровольцями. На щастя, з ними все гаразд, вони захищають нашу країну. Однак закарпатська журналістика втратила фахівців. Крім того, незалежним медіа складніше виживати.
Сучасним студентам раджу не боятися будь-якої роботи, навіть якщо вона не відповідає вашим фінансовим очікуванням. Студентство – це час для експериментів, помилок і пошуку себе. Я теж починала з різних проєктів, інколи працювала безоплатно, реалізовувала свої креативні ідеї, та завдяки цьому здобула ім’я і цінний досвід.
Не бійтеся втілювати власні ідеї! Зараз є чимало грантових програм для створення друкованого, візуального чи розважального контенту. Пробуйте себе в різних медіа. Так ви знайдете те, що вам до душі, та зрозумієте, в чому ви найкращі.
Анастасія Нечипорук: «Під час війни я рік не працювала, щоб відновитися»
– Я почала працювати під час навчання в університеті, оскільки з дитинства цікавилася дизайном і рекламою. В УжНУ брала участь у профкомівських заходах, створювала афіші та допомагала з організацією заходів. На другому курсі знайома запропонувала прийти на співбесіду в маркетингову агенцію на посаду дизайнера, де згодом я отримала роботу. Пізніше, коли навчалася на 4 курсі, колега Оксана Розман відкрила свою агенцію, і ми почали працювати разом протягом наступних 5 років, навіть під час пандемії та війни.
Перший рік повномасштабного вторгнення був найскладнішим, оскільки бізнеси намагалися вижити. Важливим став акцент на соціальну відповідальність, проте потрібно було уникати псевдопатріотизму, наприклад, масового використання патріотичних символів – герба і прапора. Головним викликом було допомогти бізнесам знайти власну ідентичність, голос і соціальну місію.
Війна скоротила маркетингові бюджети та внесла кадрові зміни, але ринок почав відновлюватися, як і після пандемії. Міжнародні агенції стали прискіпливішими до українських працівників через блекаути та прильоти, а український бізнес більше звертає увагу на емоційний стан співробітників, додає питання про стресостійкість на співбесідах. Проте знайти роботу завжди можливо, якщо є бажання і готовність працювати.
Я дуже емпатична, тому повномасштабна війна сильно вплинула на мене. Кожне горе сприймала як власне, і це відображалося на роботі: стало складніше фокусуватись і креативити. Окрім того, я відповідальна, прагну якісно виконувати роботу, що призвело до вигорання і депресії. Тому звільнилася, пішла в терапію, приймала антидепресанти і рік не працювала, щоб відновитися. Це був час самоаналізу, я вчилася не брати на себе більше, ніж можу, і покладатися на інших.
Тому порадила б студентам передусім піклуватися про себе, ментальне здоров’я. Якщо потрібен відпочинок – краще відпочити, бо тоді буде більше енергії для професійної роботи. Робіть те, що дає ресурс: гуляйте з собакою, малюйте, слухайте музику, і дозволяйте собі насолоджуватися життям, і не порівнюйте себе з іншими.
Марія Расчупкіна: «В умовах перенасичення інформацією важливо, щоб те, що я пишу, було не просто черговим текстом, а справді мало користь і було етичним»
– У пошуку першої роботи значних труднощів не було. На другому курсі я почала працювати в магазині техніки, – це був перший підробіток, щоб мати більше, ніж стипендія. На четвертому курсі моя одногрупниця брала інтерв’ю в керівника поліції. Він повідомив їй про вакансію, а вона переказала мені. Так я стала пресофіцеркою, що частково відповідало моїй спеціальності. Після завершення магістратури продовжила працювати в поліції, а згодом зайнялася SMM, знову була пресофіцеркою в судовій охороні, а тепер займаюся PR самостійно. Мені знадобилося 8 років, щоб повернутися до того, чого мене навчали в університеті , – до журналістики. Зараз я працюю в онлайн-журналі «Varosh».
Думаю, війна вплинула на вибір молоді працювати дистанційно через питання безпеки та мобільності. Дистанційна робота дозволяє працювати з будь-якої точки України, чи з-за кордону. Щодо роботи в медіа, знайти вакансії копірайтерів чи журналістів легко, але проблема часто в низькій оплаті. На початку кар’єри це нормально, бо ви тільки набуваєте досвід, але згодом важливо відстоювати гідну оплату й цінувати свій професіоналізм.
Під час війни змінився мій підхід до написання текстів. Коли створюю матеріал, я завжди думаю, як його сприймуть інші. Мене цікавить не так можливий хейт, як те, щоб не образити чиїхось почуттів. Я ставлю себе на місце людей, які пережили трагедію чи втрати, зокрема внутрішньо переміщених осіб, військових та родин, що втратили близьких на війні. Моя мета — не зашĸодити. Це яĸ у домедичній підготовці, є таĸе правило: «допомогти і не зашĸодити», таĸ і в мене зараз у роботі. Також в умовах перенасичення інформацією важливо, щоб те, що я пишу, було не просто черговим текстом, а справді мало користь і було етичним.
Насамперед визначтеся: ким ви хочете бути? Навчаючись на журналістиці чи PR, пробуйте різні формати, щоб зрозуміти, що вам справді подобається. Наприклад, я мріяла стати радіожурналісткою, але практика показала, що робота з текстами мені ближча.
Важливо також усвідомлювати свою цінність і можливості, щоб претендувати на відповідний рівень доходу. Часто молодь береться за багато проєктів одразу, що призводить до вигорання. Краще зосередитися на здобутті досвіду й поступово переходити до кращих компаній із вищою оплатою, ніж розпорошуватися на низькооплачувані проєкти з високим рівнем відповідальності.
Отже, випускниці відділення журналістики радять не боятися нового, визначитися з тим, чим хочете займатися, оцінити свій рівень і сформулювати цілі для професійного зростання.
Сподіваюся, відверті розповіді дівчат, які знайшли себе в медіасфері, дизайні ІТ, мотивують вас до власних пошуків. Їхні історії – про сміливість пробувати нове, про готовність адаптуватися до змін і про вміння знаходити баланс між професійними обов’язками та ментальним здоров’ям.
Валерія Малента, студентка ОП «Реклама та зв’язки з громадськістю»