Ромська етнічна меншина Закарпатської області протягом першої половини ХХ століття пережила багато негараздів і трагічних подій. Історично маргіналізована, ізольована та соціально незахищена ромська громада перебувала на задвірках суспільного життя як Угорщини, так і Чехословаччини. Слабкий освітній рівень ромів, кочовий образ життя частини з них, відсутність власної інтелігенції не дозволяв їм «вибитися» зі свого злиденного становища.
Чеська влада у Підкарпатській Русі впродовж 1920-1930 років робила численні спроби соціалізації та асиміляції ромських громад, насамперед у великих містах. Одним із методів було підвищення освітнього рівня ромів, який, однак, відбувався через відкриття окремих сегрегованих шкіл. Так, у 1926 році в м. Ужгород на території ромського поселення по вулиці Берчені (сучасний мікрорайон Шахта) була відкрита одна з перших в Європі окрема ромська початкова школа, яка належала до словацької. Саме учні цієї школи сформували в подальшому ромську музичну інтелігенцію Ужгорода та всієї Закарпатської області.
1939-1945 роки увійшли у європейську та світову історію як період найбільших злочинів проти людства, вчинених за расовою та етнічною ознакою у першій половині ХХ століття. Початком масових репресій проти ромів Закарпаття став 1941 рік. «Хоча в Угорщині і вийшло фундаментальне дослідження про геноцид ромів, воно обмежене кордонами нинішньої Угорської республіки і в ньому не висвітлено події на Підкарпатській Русі. Наведено тільки копію телефонограми д-ра Кемені за липень 1941 р. про висилання до Кам’янця-Подільського всіх євреїв, які не мали угорського громадянства, а разом з ними ще 1000 ромів з комітатів Угоча та Унг. Якщо перші не мали документів на той час, то причиною для відправки ромів було те, що вони вели «кочовий спосіб життя», – розповідає дослідниця історії ромів Євгенія Навроцька. – Очевидно, що це була перша масова спланована акція на території Закарпатської області пов’язана з депортацією та подальшим вбивством євреїв та ромів. На той час комітати Угоча та Унг охоплювали кілька районів сучасного Закарпаття з центрами у Виноградові та Ужгороді відповідно».
Геноцид ромів Закарпаття досліджений недостатньо
«Ромська» тема довгий час не користувалася належною увагою істориків, соціологів, антропологів порівняно з питанням єврейського Голокосту. За роки радянської влади питання етнічних відносин на Закарпатті вказаного періоду фактично не досліджувалось. Тільки починаючи з 1990-х років почали з’являтися перші дослідження ромських громад краю, але більшою мірою в соціально-економічному аспекті.
По-друге, як відомо, роми не вели щоденників, не писали мемуари, не мали поміж себе грамотних людей, які могли письмово описувати чи фотографувати злочини проти представників ромських громад в режимі реального часу. Фіксація ж спогадів ромів, по суті, не велася за часи Радянського Союзу. Ситуація змінилася починаючи з 1990-х років зі здобуттям Україною своєї незалежності – ромські неурядові організації Закарпатської області, передовсім товариство «Романі Яг» розпочали збір усних свідчень від ромів старшого віку про трагічні події Другої світової війни. На основі цих свідчень, можна говорити про те, що почала вимальовуватися приблизна картина масштабів насилля щодо ромського населення, виконавців злочинів, методів фізичного та психологічного насилля, географічного поширення випадків насилля по Закарпатській області. На базі зібраних усних свідчень, автори Аладар Адам та Євгенія Навроцька видали дві книги – це навчально-методичний посібник «Сповідь. Живі свідчать» та історико-документальне видання «Білий камінь з чорної катівні», а також була опублікована стаття у науковому часописі «Голокост і сучасність» за авторства Є. Навроцької.
Найбільший текстовий та відеоархів, записаний на основі свідчень як жертв єврейського Голокосту, так і жертв геноциду ромів в Україні був зібраний впродовж 1996-1999 років Інститутом фонду Шоа (США). Загалом було записано 3423 інтерв’ю, з яких 135 інтерв’ю були взяті від ромів, частина з яких проживала на Закарпатті. Дані інтерв’ю зберігаються, зокрема, на сайті Інституту фонду Шоа, однак доступ до них є частково обмеженим.
По-третє, усні свідчення ромів похилого віку, які зазнали тих чи інших проявів насилля або були очевидцями злочинів, практично неможливо документально підтвердити. Фонди Державного архіву Закарпатської області (філіал у м. Берегово) не дають змогу у достатній мірі пролити світло на події тих років. Очевидно, що подібні злочини їхні виконавці намагалися ретельно приховати, тому архівні матеріали і досі є засекреченими, і знаходяться вони поза межами України. Можна говорити, зокрема, тільки про ті архівні дані, в яких йдеться про підготовку до масової ізоляції ромського населення з метою подальшого вивезення за межі Закарпаття.
Спроба територіальної фіксації злочинів проти ромів
Цікавою є спроба фіксації злочинів та проявів насилля по відношенню до ромського населення Закарпаття в роки Другої світової за територіальним принципом. Завдяки створенню загальної картини подібних випадків, можна проводити точкове позначення місць злочинів (насилля) на географічній карті сучасної Закарпатської області, доповнювати її новими матеріалами.
Дана ідея у 2023 р. була частково втілена в життя – на сторінці сайту «Пораймос на Закарпатті. Віртуальний музей» додана колонка під назвою «Карта спогадів про Пораймос на Закарпатті (за документами та публікаціями)», з якою можна ознайомитися за лінком: https://porajmos.com.ua/karta-spogadiv-pro-porajmos-na-zakarpatti-za-dokumentamy-ta-publikatsiyamy/. Картування місць насилля над ромами Закарпаття в роки Другої світової війни здійснене в рамках співпраці двох громадських організацій Ужгорода – Карпатської агенції прав людини «Вестед» та товариства «Гідність» («Патів») за підтримки німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (нім. – Stiftung Erinnerung, Verantwortung und Zukunft, скорочено – EVZ).
Як відомо, історично сформований ареал проживання ромської громади Закарпатської області охоплює практично всі райони. Позначаючи та групуючи на карті свідчення закарпатських ромів-жертв, ромів-очевидців, спогадів їхніх нащадків ми використали, для зручності, старе районування Закарпатської області (до 2020 р.), коли наш край поділявся на тринадцять районів. Найбільше ромів проживає в Ужгородському, Мукачівському, Берегівському, Виноградівському районах. Також є численні громади у Перечинському, Великоберезнянському, Хустському, Свалявському, Іршавському, Рахівському, Тячівському, Воловецькому районах.
Варто наголосити, що часто бували випадки, коли роми, уродженці чи жителі того чи іншого населеного пункту сучасної Закарпатської області, зазнавали також насилля в інших селах та містах (наприклад, при виконанні примусових сільськогосподарських робіт чи трудової повинності), які сьогодні знаходяться на території сусідніх держав – у Словаччині чи Угорщині.
Узагальнюючи наведені на «Карті спогадів про Пораймос на Закарпатті…» свідчення та спогади, можемо навести такі населені пункти Закарпатської області, де відбувалися злочини проти ромського населення у 1941-1944 роках:
| № | Район Закарпатської області (до реформи 2020 р.) | Населені пункти району |
| 1 | Ужгородський | Ужгород, Чоп, Сюрте, Холмок, Тарновці, Великі Геївці |
| 2 | Мукачівський | Мукачево, Баркасово, Страбичово |
| 3 | Берегівський | Берегово, Косонь, Вари |
| 4 | Виноградівський | Виноградово, Шаланки, Великі Ком’яти |
| 5 | Великоберезнянський | Великий Березний, Люта, Волосянка |
| 6 | Перечинський | Перечин, Заріччя, Раково, Тур’я Пасіка |
| 7 | Свалявський | Свалява |
| 8 | Хустський | Хуст, Горінчово |
| 9 | Рахівський | Рахово, Ясіня |
| 10 | Іршавський | Довге |
| 11 | Воловецький | Воловець |
Питання комеморації та соціальної пам’яті жертв геноциду ромів в Україні активно піднімається останніми роками. У м. Київ в урочищі Бабин Яр у вересні 2016 року була встановлена скульптурна композиція «Ромська кибитка», яка була перенесена з міста Кам’янець-Подільський. Саме тут щорічно на загальноукраїнському рівні відбуваються пам’ятні заходи по вшануванню жертв геноциду ромів.
Також встановлені меморіали та меморіальні знаки пам’яті жертв геноциду ромів, до прикладу, у містах Чернігів та Ужгород, селі Дівошин Житомирської області.
Проблема увіковічнення пам’яті жертв геноциду ромів на території Закарпатської області донедавна стояла досить гостро. Попри те, що дата 2 серпня визначена у світі як загальноєвропейський день пам’яті жертв геноциду ромів або Міжнародний день голокосту ромів, його відзначення в області широко не відбувалося впродовж багатьох років. До початку російського вторгнення в Україну, щороку на початку серпня ромська молодь, роми похилого віку, громадські лідери із Закарпаття відвідували м. Освенцім (Республіка Польща), де брали участь у міжнародних заходах по вшануванню пам’яті жертв на території бувшого концентраційного табору Аушвіц-Біркенау. Саме тут у ніч з 2 серпня на 3 серпня 1944 р. у газових камерах було знищено від 4200 до 4300 ромів.
Одним із помітних заходів минулих років у Закарпатській області був мітинг-реквієм «Скорботна свічка пам’яті святої», присвячений Міжнародному дню пам’яті жертв ромського Голокосту, проведений 2 серпня 2013 року на площі Театральній в Ужгороді. Тоді ж був встановлений дерев’яний хрест жертвам геноциду ромів на території кладовища у мікрорайоні Шахта (навпроти ромського табору, який в роки Другої світової війни був оточений колючим дротом).
Вже десять років тому актуальним видавалося питання щодо встановлення в Ужгороді скульптурної композиції (меморіального знаку чи міні-скульптури) у пам’ять про жертв ромського геноциду. Тільки влітку 2023 р. ця ідея стала втіленою в металі: 2 серпня на території Ужгородської гімназії № 14 було встановлено та урочисто відкрито Меморіальний знак у вигляді міні-скульптури жертвам геноциду ромів на Закарпатті.
Місце встановлення Меморіального знаку у вигляді міні-скульптури також було вибрано не випадково. Впродовж 40-х років минулого століття ужгородських ромів з Мочару (сучасний мікрорайон Шахта) поступово обмежували у правах та свободі пересування. Зрештою, табір Мочара був огороджений колючим дротом та забором і став свого роду міні-гетто для ромів. Схожа доля спіткала і ромів з Радванки, яка в той час ще було окремим селом. Весною та літом 1944 року тільки об’єктивні причини врятували ромське населення Ужгорода та всього Закарпаття від жахливої долі масової депортації та знищення.
Підготував Віктор Човка