З початком повномасштабної війни багато хто в росії, в Україні та за кордоном почав розділяти росіян. Проте, на відміну від артилерії ЗСУ, що в прямому сенсі ділить російських вояк на частини, прибічники теорії про «хороших росіян» намагаються відокремити їх від решти жителів північної країни. Мовляв, російська мова і культура не є ворогами України і є росіяни, які проти війни. Про це неодноразово заявляли й самі представники «російської опозиції» (Михайло Ходорковський, Олексій Навальний, Максим Кац та інші), а також українські діячі Олексій Арестович, Геннадій Труханов або Іван Дорн, що взагалі вихваляє деяких російських виконавців.
Через це в частини українців виникають ілюзії, що з росіянами можна вести діалог. Та й справді, досить важко повірити, що вся країна з майже 150 мільйонами громадян позбавлена хоча б крихти емпатії навіть до самих себе, не те що до українців. Тож чи бувають «хороші росіяни», за яких обставин виникає така концепція, чи можна довіряти тим, хто публічно виступає проти війни, та чи загрожують «хороші росіяни» Україні, – спробуємо з’ясувати в цьому матеріалі.
«Хороші білогвардійці»
Як не дивно, феномен «хороших росіян» з’явився задовго до 2022 року. Під час громадянської війни в росії 1917-1921 років росіян також ділили на категорії. Так, комуністів, які здійснили державний переворот, нарекли «поганими», а антикомуністичну білу армію, котра складалася з поміркованих соціалістів, монархістів, республіканців тощо, – «хорошими». Так сталося через те, що комуністи ставили собі за мету світову революцію, чому були не дуже раді інші держави. Дійшло навіть до того, що в Україні були ті, хто вважав «білих» не загрозою, а навпаки – союзниками. Проте не варто вводити себе в оману: білі теж були не безгрішні. Вони влаштовували свій терор, їхня соціальна політика була такою ж далекою від народу, як і в царські часи, та й українців вони не любили. Їхнє гасло проголошувало «єдину і неподільну росію», тобто з Україною в її складі. У 1966 році про це заявляв і Симон Петлюра:
«Московщина уміє різні фарби для утисків над нами прибирати: коли треба, то вона робиться “червоною”, а коли того вимагає справа, то “білою”».
Симон ПетлюраРосійський лібералізм завершується на українському питанні
Наведемо ще одну цитату, яка належить іншому українському діячеві початку ХХ століття – Володимиру Винниченку. Складно не погодитися з такими його словами:
«…сумною схильністю до “хохлацьких” анекдотів страждають, за небагатьма винятками, всі російські письменники. Особливо ж вона набула загрозливого, майже епідемічного характеру за останні декілька років. «Хохол» неодмінно знайдеться у кожного белетриста. У цьому, зрозуміло, нічого дивного немає: «хохлів» у Росії понад 30 мільйонів, вони займають величезну частину імперії, життя останньої в дуже незначних проявах обходиться без їхньої вільної або мимовільної участі».
Росіяни ніколи не сприймали українців як окрему націю і, відповідно, нашу культуру, мову. Україна для них – історичне непорозуміння, яке утворилося з колишніх російських, польських і румунських земель, а справжня назва якого – «Малороссия». Українська мова для них – «малороссийское наречие», а Тарас Шевченко – російський письменник. Бо саме на цьому побудована їхня імперія – на привласненні чужого.
Хтось, звісно, може заперечити, мовляв, це вже давно в минулому, сьогодні так вважають тільки промиті пропагандою імперці, але ця думка просто не витримує критики.
Гусак свині не товариш
Повномасштабна війна розставила все на свої місця. Українці нарешті побачили, що ховається за тією самою «духовністю» і «загадковою російською душею» – заздрість, ненависть та нелюдська жорстокість.
Правда, на початку війни українці були більш оптимістичні. Вважали, що росіяни нарешті прокинуться, скористаються шансом, скинуть владу, закінчать війну і побудують нормальне демократичне суспільство. Але ми прорахувалися, бо оцінювали їх, зважаючи на суб’єктивний досвід Помаранчевої революції та Революції Гідності. У росіян схожих протестів не було, а мітинги на Болотній площі не можна й близько порівнювати з нашими майданами.
Українці просто не розуміють росіян з їхнім бездонним терпінням щодо погіршення ситуації. Українці не розуміють, як можна мовчки знімати на смартфон, коли поруч із тобою поліцаї б’ють протестувальників, і навряд чи колись зрозуміють. Ми різні, і навіть такий банальний приклад руйнує міф про «єдиний народ».
Росіяни спокійно знімають, як їхніх співвітчизників б’ють на протестах
Опозиційні лідери навіть не намагаються виводити людей на протест. За винятком Олексія Навального, якого встигли кинути до в’язниці, майже всі більш-менш помітні російські опозиціонери виїхали за кордон. Це і Євгеній Чічваркін, і Максим Кац, і Ілля Варламов та багато інших. І всі вони навіть не намагаються робити якісь кроки для закінчення війни: для них це війна лише путіна і його посіпак. Мета цих опозиціонерів – довести, що росіяни не винні, та й протестувати вони нікого не закликають, бо «в цьому немає сенсу» (32:02)
Та навіть якщо б мітинги відбувалися, більшість російських опозиціонерів нам не друзі. Той самий Навальний і Ходорковський заперечують повернення окупованого росією Криму Україні, натомість наголошуючи на важливості референдуму.
І це тоді, коли проукраїнська більшість виїхала, а на їхнє місце приїхали уродженці далекого Сибіру. Взагалі в 2014 році одиниці серед росіян обурювалися через анексію. Наприклад, Валерія Новодворська і Борис Нємцов, але знову ж таки, їхні акції були нечисленні. Обидвом «допомогли» відійти на той світ.
Та навіть сучасні протести, незважаючи на невелику кількість протестувальників, – не привід шукати «хороших росіян». Демонстрації почалися з вересня, коли путін оголосив про мобілізацію, тобто коли проблема почала стосуватися самих росіян. Основне гасло цих протестів – «Путіна в окопи!». Тобто ці люди (якщо після такого їх іще можна назвати людьми) виступають не проти окупації чужих земель, не проти руйнування чужих міст та буквального знищення сусіднього народу, а проти того, щоб вони самі брали в цьому участь. Тобто коли війна десь далеко, у телевізорі, росіян усе влаштовує.
Росіяни, які дійсно проти окупації України і виходять на протести, насправді не дуже нам допомагають. Вони все ще платять податки, з яких фінансується армія, а також штрафи за участь у таких акціях непокори. Путін і його прибічники поки що на своїх посадах, мобілізація успішно триває. Тож протестувальники принаймні зараз «отріцатєльно допомагають».
А що Європа?
Позиція Європи у питанні «хороших росіян» неоднозначна. Чимало країн Західної Європи (окрім Великобританії) поки що намагаються виправдати дії громадян росії. Можливо, це пов’язано з упливом російського газу на європейський енергетичний ринок, а можливо, сучасні німецькі та французькі політики прогулювали уроки історії й призабули, що поступки агресору не вирішують проблеми.
У перші дні повномасштабного вторгнення на прохання України допомогти хоч якось європейці розводили руками. Як ми потім дізналися, Україні давали 2-3 дні на супротив і всі, ймовірно, просто чекали нашої капітуляції. Але цього не сталося, і поступово європейці почали розуміти, що треба щось робити, наприклад, запроваджувати нові санкції та давати більше зброї.
Водночас в окремих західних медіа досі поширюється наратив про «хороших росіян», російське вторгнення на територію України називають «війною путіна проти України» або «конфліктом в Україні». Через це середньостатистичний європеєць може подумати, що «хороших росіян» треба приймати до себе і рятувати від диктатора путіна. Але, як не дивно, таких «біженців» можна побачити на «російських маршах», прикрашених колорадськими стрічками та рашистською свастикою Z. На жаль, навіть європейські політики висловлювалися проти обмежень на в’їзд росіян до Європи. Серед таких, наприклад, Олаф Шольц, Жозеф Борель.
Проте центральні й північні європейці, особливо поляки та балтійці, розуміють нас, адже знають, якими насправді є росіяни. Вони допомагають руйнувати міфи про «хороших росіян», і це принесло свої плоди: нині росіяни вже не можуть потрапити в країни Європейського Союзу та користуватися товарами і послугами цивілізованого світу.
Чи загрожують Україні «хороші росіяни»?
Для українців міф про «хороших росіян» дуже небезпечний. На жаль, деякі українці допомагають йому поширюватися. Тут варто згадати про Олексія Арестовича. Він хоч і неофіційний, але радник Голови Офісу Президента. Із початку повномасштабного вторгнення він проводить ефіри з росіянином Фейгіним, звісно, російською мовою. А між тим, ці випуски посідають провідні позиції в рейтингу українського ютубу, начебто «вони проти путіна».
У телемарафоні, організованому з 24 лютого для інформування населення, майже щодня з’являються росіяни, які чомусь спонукають українських журналістів переходити на російську, бо «вони ж проти путіна».
Тренди українського ютюбу (29.10.22)Крім того, чимало запитань викликає канал «FreeДом», який ведеться виключно російською мовою, ще й фінансується з державного бюджету. Саме в цю мить, коли росіяни продовжують вбивати українців за їхню культуру і мову.
На музичних платформах топові позиції займають треки російських інстасамок та моргенштернів, бо «вони проти путіна». А на всьому цьому заробляють росіяни, гроші яких, знову ж таки, фінансують ракети, що летять у наші домівки.
І це відбувається тоді, коли на окупованих територіях України буквально вбивають за українську і намагаються зруйнувати Україну як фізично, так і культурно.
Нинішня війна – наш історичний шанс остаточно відмежуватися від росії у всіх сенсах і нарешті зайнятися розвитком свого. У нас є безліч талановитих митців, письменників, музикантів та блогерів. Але роками їх затьмарюють росіяни. Просто тому, що українцям так звично. Просто тому, що вони не бачили в цьому проблеми.
І якщо раптом ви на десятому місяці вбивств цивільних, після тисяч зруйнованих будинків, після знищеного вщент Маріуполя все ще думаєте, чи дійсно є «хороші росіяни», я відповім вам без сумнівів: «Ні!». У них було достатньо часу і можливостей, щоб дійсно стати хорошими, але вони цього не зробили. Тепер для України, цитуючи класика, «хороший рускій – мертвий рускій».
Дмитро Воробйов
Головне зображення – з фейсбук-сторінки художника-карикатуриста Юрія Журавля