Викладачі і студенти відділення журналістики 15 квітня взяли участь у дискусії від Комісії з журналістської етики та Координатора проектів ОБСЄ в Україні – «Журналістський матеріал як інструмент в судовому розгляді щодо збройних конфліктів, національні та міжнародні аспекти». Про особливості підготовки доказових медіаматеріалів розповідав Олександр Водянніков, національний радник з юридичних питань Координатора проектів ОБСЄ. Модерував дискусію Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики.
Насамперед юрист зауважив, що робота журналіста суттєво відрізняється від роботи слідчого, та водночас представники обох професій можуть взаємодіяти, коли потрібно задокументувати злочини, зібрати докази для міжнародних судів. Існує поняття «юридичний стандарт прийнятності матеріалу», що зафіксовано на рівні Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду. Завдяки йому можна зрозуміти, чи може слугувати матеріал доказом. Згідно зі стандартом, важливі такі три критерії:
1. Релевантність, коли матеріал має пряме або опосередковане відношення до обставин, що розглядаються у кримінальному впровадженні або мають значення до нього. Як приклад, пан Олександр навів ситуацію в Бучі, Київської області. Якщо МКС розглядатиме справу, що стосується цієї території, то до уваги не можуть бути прийняті докази про події, приміром, у Чернігові.
2. Доказове значення – це достовірність матеріалу та оцінка впливу на вирішення конкретного питання. МКС та інші кримінальні суди застосовують таку ознаку, як автентичність (оригінальність та справжність матеріалу, його цілісність. Важливо, щоб не було жодних маніпуляцій матеріалом та використання монтажу будь-якого типу). А також інші ознаки, які безпосередньо стосуються автентичності: упередженість джерел; публічний чи приватний характер інформації; доказовий характер матеріалу; час та мета створення і можливість незалежної верифікації інформації; метод її отримання.
3. Відсутність упередженого ставлення – означає, що матеріал був здобутий журналістом законним шляхом та без особливих мотивів.
До інформації, що потребує фіксації і може бути корисною під час розслідування, належать: дані постраждалих осіб; інформація про свідків; дата та час вчинення злочину або коли ви дізналися; місце злочину; обставини злочину; оригінальні фото та відеозаписи; інформація про особу або осіб, що вчинили злочин.
«Журналіст у своїх матеріалах може змінювати імена та прізвища людей», – запевняє Водянніков. І в цьому випадку матеріал може стати доказом у міжнародному провадженні. Важливо при цьому зберігати оригінальні записи і передавати їх правоохоронцям.
Як потрапляє журналістська робота до Міжнародного кримінального суду? Є два варіанти: напряму або непрямо. Журналістську статтю кваліфікують як інформацію, яка отримана з відкритих джерел. Otp/[email protected] – пошта Міжнародного Кримінального Суду, на яку можна надсилати будь-яку інформацію про Україну. Або ж через громадські неурядові організації. Прикладом може слугувати коаліція з документальних воєнних злочинів, що почала працювати в Україні. Її мета – захистити жертв російської збройної агресії в Україні і притягнути до відповідальності керівництво Російської Федерації.
Наприкінці онлайн-заходу юрист відповідав на запитання, яких було чимало. Одне з актуальних прозвучало від Юрія Чорнобаєва: «Чи будуть належними доказами матеріали, отримані гакерами Anonymous?». За словами Водяннікова, інформація, що отримана від неназваних джерел, має статус чуток. Тобто її доказове значення дуже мінімальне, але навіть вона може допомогти, бо підтверджує інші матеріали.
Від імені студентів хочу подякувати організаторам заходу та спікеру за докладні пояснення про інформацію, яка може слугувати доказовою базою для міжнародних судів.
Мирослав Лисович, студент відділення журналістики
Головне фото з сайту УКРІНФОРМ