Ужгород став одним із тих міст, куди приїжджає чимало молоді з різних країн для здобуття освіти. В основному нашими студентами є представники Індії, Йорданії, Пакистану, Нігерії та інших держав. Здебільшого вони навчаються на медичному і стоматологічному факультетах. Як почуваються за межами батьківщини наші студенти-іноземці, я розпитала в інтерна медичного факультету УжНУ Алодата Анаса.
– Звідки ти родом та чому вирішив навчатися в Ужгороді?
– Я родом із Йорданії, з міста Ірбід. Вирішив тут навчатися, тому що в моїй країні це занадто дорого. А стати лікарем – було моєю мрією та мрією моєї сім’ї.
– Приїхав сюди сам чи з друзями? Як відреагували батьки на твій переїзд до іншої держави?
– Так, я приїхав з друзями, тож мені не було сумно весь цей час, на щастя, звісно ж. Батьки були задоволені моїм вибором, можливо, і тому, що колись давно вони й самі хотіли переїхати до України і також вивчати тут медицину, але в той час у них не було грошей для цього.
– Чому обрав медицину? Мав знайомих чи досвід роботи в цій сфері?
– Медик – популярна професія, саме ми – лікарі – несемо відповідальність за здоров’я й життя інших людей. Поки що я інтерн, тому в основному роблю уколи, асистую на операціях, виписую ліки для лікування тих чи інших хвороб. Звісно, хочеться більшого, але до цього потрібно вдосконалюватися, чим і займаюся.
– Після переїзду ти швидко пристосувався до життя в Ужгороді? Чи є в тебе друзі серед українців?
– Чесно кажучи, було важко звикнути до місцевих жителів, усі занадто серйозні, але до самого міста звик швидко. Друзів серед українців маю багато – я й не думав, що таке може бути.
– А як до тебе ставилися жителі міста? Не відчував дискримінацію?
– Коли я переїхав сюди, почувався невпевнено і думав, що кожен дивиться на мене і зневажає (таке насправді було, але зрідка), як мінімум тому, що моя шкіра не такого кольору чи тому, що я розмовляю англійською. Але ж я такий як і всі. Не розумію, чому люди в ХХІ столітті дивуються іншій мові, вірі, уподобанням, коли це не збігається з їхніми уявленнями.
– Ти розмовляєш англійською. Чи були складні, можливо, кумедні ситуації, пов’язані з мовою?
– Англійською я володію вільно. Більшість предметів нам викладають англійською, хоча кілька й українською. Вашу мову я знаю та розумію, але нерідко чую, що люди спілкуються російською. Хоча загалом можу сказати, що мовного бар’єру не відчуваю.
– Як щодо традицій, свят, котрі відзначають в Ірбіді? Чи святкуєш їх і тут?
– Так, я ніколи не забував про наші традиції та свята. Святкуємо ми з друзями, представниками моєї ж країни. Я вважаю, що так повинен робити кожен, хто знаходиться за межами держави. Важливо не забувати, хто ти і звідки, дотримуватися тих звичаїв і традицій, яких навчили батьки.
– Ти вже майже закінчив навчання. Чи плануєш своє майбутнє?
– Час покаже. Планувати наперед – круто, але не раджу, іноді щось може піти наперекір. Через рік або півтора я повернуся в Йорданію, але поки що набуваю досвіду в Україні. Саме в Ужгороді я здобув хороші теоретичні й практичні знання. Зараз намагаюся уважно слухати своїх викладачів в інтернатурі, щоб у подальшому професійно розвиватися.
Ярослава Середич, студентка відділення журналістики