Німці на Закарпатті – одна з найцікавіших сторінок історії краю. Вони осідають тут у Середньовіччі а то й раніше, засновують нові села, допомагають Закарпаттю оговтатися від війн і спустошення, будують справжні архітектурні дива, які ми досі з гордістю демонструємо туристам, а ще дають беззаперечний приклад справжньої європейськості.

«Працьовиті, пунктуальні, охайні, скромні у харчуванні й уважні до побуту, помірковані в алкоголі, вкрай рідко потрапляють до в’язниці через провину», – писав про них історик Тиводар Легоцький. Вони навчили наших предків добувати сіль, сплавляти ліс гірськими ріками, варити пиво й робити вино у промислових масштабах, а ще сприяли появі залізниці значно раніше, аніж вона могла бути збудована.

Перші значні німецькі осередки фіксує у Берегові і Вишкові у період Середньовіччя покійний нині закарпатський історик Григорій Павленко у книзі «Німці на Закарпатті». У Берегові, зокрема, переселенці повинні були сприяти відродженню земель від спустошення й обезлюднення, викликаного війнами. У письмових згадках німців називають саксонцями – вихідцями з Саксонії. А запрошували їх на Закарпаття угорські феодали, які отримували тут землю.

Другою хвилею дослідник вважає переселення німців у ХІІІ-ХV столітті. У цей час Закарпаття було спустошене після монголо-татарського нашестя й лежало в руїнах. Тож угорські феодали, не довго думаючи, сприяють переселенню німців в Ужанський, Угочанський та Марамороський комітати. У Солотвині, Сігеті, Тячеві, Хусті вони продовжили справу своїх попередників – німців першої хвилі: займалися солевидобуванням. Незабаром зосередили у своїх руках всю солевидобувну справу в краї і привнесли у неї чимало технічних новинок.

Третя хвиля колонізації тривала у XVІ столітті й була пов’язана зі зміною правління в Угорщині. Після того, як там встановлюється турецьке панування, на територію сучасного Закарпаття прибуває значна кількість угорських переселенців, а разом з ними і німецьких, переважно з Тюрінгії, – пише історик Григорій Павленко. Німці у цей час поселяються хаотично, ховаючись від переслідувань.

Саме в період третьої хвилі було засноване поселення німців неподалік замку у Мукачеві – сучасний мікрорайон Паланок. Німці прибувають сюди на запрошення Імре Текелі й Ілони Зріні. Вони відбудовують й укріплюють замок, а ще оточують його частоколом з внутрішнього боку глибокого рову. З того часу і донині ми називаємо замок «Паланком», що в перекладі на німецьку означає «Planke» – дошка, планка. Поруч із замком проживали не тільки робочі, а й німецькі солдати, які охороняли споруду.  Пізніше саме зусиллями і знаннями німецьких майстрів був реконструйований  Мукачівський замок.

Початок династії Шенборнів на Закарпатті

Наприкінці XVІІ – початку XVІІІ століття угорське панування на Закарпатті змінюється австрійським і виникають нові підстави для чергової хвилі колонізації. Тут доречно згадати національно-визвольну війну під приводом Ференца Ракоці ІІ, який врешті зазнав поразки, а тих, хто його підтримував, почали жорстоко карати. Деякі села були стерті з лиця землі. Суттєво постраждав Березький комітат, а в Мукачівській домінії пустували землі, оскільки їх не було кому обробляти. Тож австрійці почали створювати великі латифундистські землеволодіння й передавати їх новим господарям. Найбільше володіння Ференца Ракоці ІІ з центром у Мукачеві потрапило до рук Лотара-Франца Шенборна, єпископа бамбергського і архієпископа майнцького. Подейкували, що землі він отримав як винагороду за те, що дозволив Марії Терезії сісти на трон. Так це чи ні, однак саме з такого земельного подарунку розпочалася історія цілої династії графів Шенборнів на Закарпатті.

Через чотири місяці після одержання Мукачівської домінії Лотар-Франц помирає, а спадкоємцем стає Фрідріх-Карл Шенборн, імперський віце-канцлер, єпископ бамбергський і вюрцбурзький. Крім величезної домінії, він отримує у подарунок від імператора ще й помістя Святого Міклоша (сучасне Чинадіво – Авт.), і стає володарем величезної території, яка займала понад половину усього Березького комітату.

Оскільки значна частина комітату була зайнята лісами, а людей, які могли би обробляти землі, не вистачало, Шенборн отримує дозвіл віденського двору на переселення у свої володіння 100 селянських сімей католицького віросповідання. Серед переселенців у цей час було чимало справжніх майстрів своєї справи: дипломовані мисливці, шліфувальники, фахівці по дереву, ткачі, боднарі, теслі, пекарі, ковалі, столярі, кравці, пивовари тощо. Переважна більшість колонізаторів була селянами, яких і потребував Шенборн. Однак у цей період до Мукачева приїжджали й багаті німці. Навіть після смерті Фрідріха-Карла Шенборна потік переселенців не припинився.

Перша пивоварня, залізарня, суконна мануфактура та експорт продукції до Європи

На всіх етапах переселення професійні й освітні переваги німців над місцевими угорцями й українцями були очевидними. А про графів Шенборнів годі й говорити! Вони мали інноваційні на той час погляди, і завдяки їм на території сучасного Закарпаття стався справжній економічний вибух. Графи першими привезли картоплю, різні олійні культури, соняшник і кукурудзу, почали вирощувати тютюн, льон, конюшину, коноплю, хміль, буряк, лікарські рослини. Також вони розводили тут польських бджіл, налагодили ціле підприємство з виготовлення воскових свічок. «Одночасно у Мукачівсько-Чинадіївській домінії відкрили кінний завод, сироварню, текстильну мануфактуру, яку назвали «фабрикою». Це слово місцеві жителі взагалі вперше почули від колоністів. Фабрикою було названо й невелике підприємство з обробки шкіри», – пише Г. Павленко, покликаючись на «Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатської Русі».

Німці займали привілейоване становище у домінії, ніколи не були кріпосними, і їхнє економічне становище було набагато кращим, аніж в інших у місцевих жителів, – заперечує деяким дослідникам науковець Григорій Павленко, які вважали зовсім навпаки. Німці не тільки привносили з собою нові форми господарювання, а й сприяли підриву феодальних відносин на Закарпатті. Історик справедливо зазначає: «німецькі колоністи зуміли дати новій батьківщині більше, аніж вона  зуміла дати їм».

Про пивоварню Шенборнів добре знали у Європі, адже щороку вона давала майже 500 бочок пива. А завдяки розведенню значних за площею садів та виноградників Шенборн експортував сухофрукти із Закарпаття у Вюрцбург та Відень. За даними історика Т. Легоцького, в урожайні роки домінія виробляла близько 2 тисяч бочок вина!

Шенборни поставили на виробничу основу залізооброну справу – відкрили залізарню у Шелестові, яка невдовзі стане найбільшим закарпатським підприємством. Згодом налагодили виробництво віконного скла і пляшок, суконної мануфактури, паперове підприємство. Виробляли також цеглу, черепицю, вапно, кахлі тощо. Розвивалася, безсумнівно й деревообробна промисловість, яка забезпечувала інші матеріалами, пальним.

Суттєвих розмахів набуває деревообробна промисловість. З того часу професія бокорашів (плотарів – Авт.) набуває поширення. Відтак виникають і суміжні питання: як сплавляти ліс у всі пори року і як відтворювати лісові фонди. На допомогу знову прийшли німці, і неабиякі, а справжні фахівці лісової справи з Верхньої Австрії. Переселяє їх сюди Марія-Терезія. Колоністам також гарантували хороші умови для проживання, оплату за працю. Для перших переселенців неподалік села Руська Мокра було закладено нове село – Німецька Мокра. Другу групу австрійців поселили у селі Дубове. Дещо пізніше було закладено ще одне німецьке село – Кенігсфельд (Королівське поле) – сучасна Усть-Чорна. Переваги від таких еміграційних процесів австрійська казна отримала майже одразу: ліси вирубували більш інтенсивно і більш раціонально, а ще верхньоавстрійські лісоруби спорудили по ріках Мокрянка, Брустурянка та Тересва цілий каскад шлюзів і запруд за спеціальною технологією і зробили можливим постійно користуватися водним шляхом.

У 1782 році до Мукачева прокладають залізницю, затим продовжують її до Стрия, що суттєво покращує економічне становище. Історик Григорій Павленко називає Мукачівсько-Чинадіївську домінію справжній господарським монстром у ХІХ столітті: «Коли у 1885 році у Будапешті відкрилася господарська виставка, домінія Шенборнів була представлена на ній окремим павільйоном, а каталог-путівник по ньому складав цілу книгу».

Славна родина Шенборнів досі підтримує зв’язок із нашим краєм через герцогиню Крістіану – другу дружину останнього графа Шенборна на Закарпатті.

Німецька еміграція на Закарпатті була унікальним явищем в історії краю. Вона відбувалася не з політичних, а господарських міркувань. Переселенці привозили з собою не просто знання щодо виробництва тих чи інших речей, а сприяли справжньому індустріальному феномену у нашому краї, який підкріпили ще й культурними та духовними цінностями…

 

Наталія Толочко, фото Мukachevo.net

Повний варіант статті читайте у журналі «Унікум», № 12.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.