Педагог – безперечно, одна з найважливіших професій. Саме вчителі допомагають дітям здобувати знання, формувати світогляд, удосконалювати свої здібності. Марія Ковтан або, як називають її вихованці – Марія Василівна, викладає українську мову в початкових класах Бадалівської гімназії імені Йожефа Гводані. Особливістю населеного пункту є те, що майже всі його жителі – угорці. Я розпитала педагогиню про особливості її роботи, труднощі, із якими вона стикається, і те, що приносить найбільше задоволення.
Розкажіть про свій професійний шлях.
– Я народилася в Берегівському районі, у невеликому селі Гуняди. У тій місцевості це єдине село, де українці становлять більшість. До 7 класу відвідувала Берегівську українськомовну школу, потім перейшла до школи в сусідньому селі Чома. Її відкрили в 1984 році як тримовну: були класи з українською, угорською й російською мовами навчання. Там я, українка, уперше потрапила до угорськомовного колективу, адже угорці переважали майже у всіх класах. Проте це не завадило нам спілкуватися, вчитися й досягати спільних цілей. Напевно, тоді я й вирішила стати вчителькою. Далі вступила до інституту, але відразу ж почала працювати в Чомській школі. Мій трудовий стаж почався рано: у 18 років. Спочатку була лаборантом, потім стала вчителькою. І працюю нею дотепер. Згодом перейшла до Бадалівської школи. Зараз у мене 35 років педагогічного стажу.
Як і коли Ви опанували угорську?
– Почала вивчати після того, як мене обрали головою учнівського комітету в Чомі. Зараз це мені дуже допомагає. У моїй школі учні угорськомовні, а я викладаю їм українську. Мені здається, що я – непогана вчителька: можу навчити дітей читати й писати. А всі знають, що угорська мова зовсім не схожа на нашу.
Чи є в школі представники інших етнічних спільнот?
– Є роми. І, до речі, досить багато. У Чомі їх майже не було, але в Бадалові розташовані два табори. Зараз у нас такий закон, що діти мусять здобувати освіту. Тут виникає проблема, бо не всі роми цього дотримуються. У них, як і в будь-яких інших народів, є благополучні й неблагополучні родини. Учні з благополучних сімей приходять на уроки, але в інших – доволі погане відвідування. Деяким батькам байдуже, чи відвідують їхні діти школу, але така проблема трапляється серед представників будь-якого етносу.
Скільки загалом учнів навчаєте?
– У нас є перший, другий, третій і четвертий початкові класи. Загалом там навчається 48 дітей.
Як впливає домінування угорської мови на навчальний процес?
– Ми навчаємо національні меншини української мови як державної. Це правильно, проте для такого треба розробити спеціальну спрощену програму. Дітям дуже складно, у них нема необхідного словникового запасу. У Бадалові вони чують українську мову здебільшого в школі. Їм потрібно опановувати її з азів.
Які ще труднощі виникають у процесі роботи?
– Учні загалом не дуже хочуть вчитися. Звичайно, вони сидять у комп’ютерах, різних ґаджетах. Крім того, як я вже казала, угорська суттєво відрізняється від української. Опанування зовсім іншої мови є нелегким процесом для угорськомовних дітей, але я пояснюю їм, що, живучи в Україні, треба знати державну мову. Знову ж таки, є проблеми з програмою. Іноді мені доводиться пояснювати українською ті теми, які ще не вивчалися рідною. Наприклад, частини мови й члени речення. У таких випадках спершу я пояснюю угорською, а вже потім – українською. Як на мене, спочатку матеріал треба вивчати рідною мовою. Так мені було б значно легше викладати його українською.
Які методики навчання використовуєте?
– Обов’язково заводимо власний словник. На уроках ми часто перекладаємо, щоб діти працювали з ним. Чим частіше вони це роблять, тим більше слів залишається в голові. Практикуємо прості діалоги, які б учні могли використовувати в реальному житті. Зараз у НУШ є комп’ютер, інтернет. Я вмикаю їм багато українських казочок, пісень, мультфільмів, щоб вони чули мову. Робимо аудіювання. Діти слухають, відповідають на питання: «Хто головні герої?», «Які події відбулися?», «Яка там пора року?». Зацікавлюю їх таким способом. По-простому, тому що на уроці треба дуже багато говорити, а якщо я буду розмовляти тільки українською й не перекладати угорською, то це не дасть ніякого результату. До речі, дуже задоволена НУШ, але було б добре, якби не треба було вчити стільки теорії. Думаю, практика важливіша. А вже в старших класах можна перейти й до теоретичних питань, як-от уже згаданих частин мови. Як на мене, ефективним є читання за хвилину. Така активність дієва, адже є змагання, учням цікаво: «А я більше прочитав!», «А скільки прочитав ти?».
Що в роботі подобається Вам найбільше?
– Радію, коли бачу, що є зацікавлені учні, які часто мене розпитують і кажуть: «Я хочу навчитися!». Я веду гурток патріотичного виховання й дуже багато розповідаю про Україну, прививаю любов до неї. Можна сказати, що зараз це – моя особиста місія й один із головних пріоритетів.
Що можете порекомендувати іншим учителям?
– Необхідно мати сильне терпіння й бажання викладати попри те, що нелегко привити учням любов до навчання, читання… З дітьми слід багато говорити, бути для них і мамою, і подругою, і вчителем, і авторитетом. І треба стежити за тим, як і з ким говорити, щоб не вразити, тому що кожна дитина – це індивід, особистість, яка потребує специфічної уваги. Дехто обділений ласкою, а дехто нею перенасичений; у декого купа можливостей, а в декого – їх нема зовсім. Зі свого боку, ми, вчителі, маємо ставитися до всіх однаково.
Питання освіти в школах, де переважають представники національних меншин, потребує ретельного вивчення й урахування думок людей, що працюють безпосередньо у цій сфері. Марія Ковтан розповіла про свій досвід і довела, що терпіння, креативність, любов до дітей можуть упоратися з будь-якими труднощами.
Софія Скиба, студентка кафедри журналістики