Відомий журналіст, редактор, радіоведучий, телеведучий, медіаексперт, медіатренер, голова правління «Громадського радіо» Андрій Куликов 28 лютого провів майстер-клас для студентів відділення журналістики. Захід відбувся в межах проекту під егідою Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні «Сприяння етнічній толерантності в Закарпатті шляхом запуску мультимедійної платформи». Медійник розповідав про журналістику в умовах збройного конфлікту: поблизу бойових дій і на мирній території.
Під час кількагодинного майстер-класу Андрій Куликов ділився власним досвідом, відповідав на запитання аудиторії, дискутував із викладачами, присутніми на заході, спонукав юних журналістів, рекламістів і піарників до роздумів на важливі теми, пов’язані з майбутньою професією. За результатами заходу ми підготували 15 порад юним журналістам, які аргументуються міркуваннями Андрія Куликова.
1. Бутьте спостережливими.
Професія журналіста накладає на нас певний обов’язок. Він полягає у тому, щоб ми ставили на одне запитання більше, ніж це необхідно. Навіть тоді, коли нам здається, що все зрозуміло. Бо сотні, тисячі, мільйони людей послуговуються нами як джерелом інформації, щоб дізнатися те, чого без нас ніколи не дізнаються, щоб мати враження і відчуття, бо вони ніколи не опиняться в такій самій ситуації. Їм буде дуже корисно знати, що ми відчували. Спостережливість – одне із засадничих умінь журналіста.
2. Працюйте якісно, попереджайте суспільство про небезпеки, розповідайте про можливості.
Людина, яка не звикла до якісного інфопродукту, не завжди може оцінити якість. Навіть тоді, коли найкращий, як нам здається, інформаційний продукт не знаходить поціновування в аудиторії, ми все одно маємо прагнути працювати якісно, бо від нас залежить безпека людей, добробут суспільства – усе те, що називають добрим буттям. Від того, яку картину ми подаємо. Ми попереджаємо суспільство про небезпеки, розповідаємо про можливості.
3. Не діліть людей на своїх і чужих.
3. Не діліть людей на своїх і чужих. Щоб перемога настала швидше, не треба ділити людей на своїх і чужих. Іноді важко говорити з людиною по інший бік фронту. У такому випадку варто спочатку зрозуміти причини ворожого ставлення до тебе. Не шукати згоди, а зрозуміти те, чим відрізняємося і чим подібні.
Найкращий телематеріал про життя на окупованій території, який я бачив, був зроблений не українським виданням, а «Радіо Свобода». Журналісти розповіли просту життєву історію дядька з Донецька, який займається автоперегонами і який збирається взяти участь у змаганнях в Одесі. Про те, як він їде через блок-пости, які труднощі долає. Це картинка життя, що дозволяє краще зрозуміти одне одного. Аби відповісти на запитання, доки триватиме війна, треба зрозуміти її причини. Я не закликаю дружити, а закликаю спілкуватися.
4. Не вигадуйте.
Пропагандисти часто вірять у власні вигадки. Я сім років працював пропагандистом у газеті. Був випадок, коли мене відрядили на Буковину написати нарис про доярку. Це був, напевно, один із двох моїх вдалих нарисів у житті. Не люблю писати нариси. Я довго думав над аргументами, якими можна переконати закордонного читача повірити у щасливе життя цієї доярки, і написав, що за зароблені кошти вона зможе купити авто. На цей матеріал відгукнулася емігрантська преса, дорікнувши мені тим, що не знаю, скільки коштує авто. Відгук мене збентежив і я почав вираховувати заробітки доярки та порівнювати їх із вартістю авто. Трудівниця таки могла б купити автомобіль, але дуже скромний і справді не за такий термін, як було написано в нарисі. То був справжній урок для мене – більше подібних помилок не припускався.
5. Уникайте сенсаційності у новинах.
Роль фейків полягає в тому, аби задовільнити нашу потребу у новому. Іноді причин радіти буває настільки мало, що людина радіє, тому що біда, яку бачить на екрані чи про яку читає, сталася не з нею. Але є медіа, редакційна політика яких полягає в досягненні успіхів через оприлюднення саме таких повідомлень. Маємо уникати сенсаційного подання новин, бо після цього виникає недовіра до журналіста і ЗМІ.
6. Правда дієвіша за брехню.
Ми не просто запитуємо, описуємо, а й структурно організовуємо інформацію, бо потрібно вразити чимось аудиторію, привернути її увагу. Це відповідь на запитання, чому в нас так багато негативу в ЗМІ. Пропаганда дуже часто використовує негативне враження, бо це привертає увагу. Розіп’ятий хлопчик – уже хрестоматійний приклад. Коли ідеться про нав’язування образів, у хід ідуть усі прийоми.
Але правда дієвіша за брехню. Дуже правильно, що ми почали говорити правду про мародерство, пияцтво, непрофесіоналізм військових, доки війна ще триває, а не опісля. Розв’язання війни «не впаде» нам від Москви, Вашингтона, Києва, воно залежить від нас із вами.
7. Спочатку змонтуйте, а потім пишіть супровідний текст.
Телебачення – це такий вид ремесла, мистецтва, де треба показувати картинку. Коли немає картинки, аби підтвердити сказане, тоді пропагандист входить у кадр. За тим, наскільки часто журналіст з’являється у кадрі, можна більш-менш визначити, чи це пропаганда. Українській телешколі властиво те, що ми спочатку пишемо текст, а потім знімаємо. Тому часто використовуємо архів. Мені здається, що найкраще спочатку відзняти, змонтувати відео, а потім писати текст.
8. Пропонуйте якісні матеріали замість криміналу.
Що робити, коли кримінал приваблює аудиторію, а ти не хочеш про це писати? По-перше, змінити редакцію. По-друге, запропонувати хороший матеріал своїм читачам і показати редактору, що такі тексти теж важливі й цікавлять аудиторію.
Наше завдання і ті завдання, які ми отримуємо, має полягати не в тому, щоб підтримати чи заперечити, а в тому, щоб дати аудиторії якомога більше інформації. З цього й народилося «Громадське радіо». До мене прийшли люди, яким набридло виконувати вказівки інших щодо того, як їм працювати. Ми вирішили створити радіо, бо це, по-перше, дешево порівняно з телебаченням. А по-друге, у період демократизації це найкращий спосіб спілкування з аудиторією. Людям набагато легше висловитися на радіо, ніж в інших видах ЗМІ. Радіо – найприродніший спосіб спілкування. Важливо те, що ми обрали таку форму власності, коли не залежимо ні від держави, ні від олігархів, нас підтримують слухачі. Затим заснували телерадіокомпанію, яка є власністю громадської організації.
9. Здобувайте журналістську освіту.
Я проти, коли студенти працюють під час навчання, бо є небезпека, що вони потраплять до поганих редакцій. Це моя думка. Здобувайте журналістську освіту, я дуже багато чого проходив на власному досвіді, бо не мав журналістської освіти. Але й нині мені іноді хочеться, щоб хтось пояснив, наприклад, певні жанрові відмінності.
10. Добре подумайте, якщо доведеться робити вибір між регіональною і столичною журналістикою.
За моїми оцінками, лише 10 % журналістів в Україні отримують зарплату, яка відповідає кваліфікації. Розвиток журналістики пов’язаний із розвитком малого і середнього бізнесу. В Україні незабаром буде ухвалено закон про малопотужне радіомовлення громад. Це може дати можливості небагато витрачати і багато отримувати. Я вважаю, що в кожному регіоні України є достойні інформаційні продукти. У нас неправильна структура центральних і регіональних ЗМІ. Наприклад, у Британії не все найпрестижніше виробляється в Лондоні. Там дають можливість і регіональним компаніям виробляти інформаційний продукт, за який можна отримати хорошу оплату.
Якщо ви хочете переїхати до Києва:
– зважайте на те, що зарплату будете мати більшу, але левову її частку віддаватимете за квартиру;
– будете працювати на 2-3 роботах без можливості творчого розвитку;
– спочатку запропонуйте свій продукт центральним редакціям, спробуйте домовитися про регіональне представництво без переїзду до столиці;
– поставте свої умови редакціям;
– спробуйте знайти журналістське об’єднання, яке захищатиме вас. В Україні з цим велика проблема.
11. Не бійтеся ризикнути.
Якщо люди ставлять незручні запитання, це означає, що їм цікаво. Доводьте чиновникам, що для публіки цікавіша суперечність, багатоманітність. Не бійтеся ризикнути і запитати людину про те, що справді цікаво. Під час телерадіоінтерв’ю дуже уважно стежте за реакцією співрозмовника. Завжди пам’ятайте, що людина не одновимірна, вона стає зовсім іншою, коли запитуєте про те, чим вона цікавиться.
12. Інформуйте, а не нав’язуйте власну думку.
Українська присутність на Сході дуже важлива, але це має бути присутність не гаслами, а правдивою інформацією. Ми маємо випереджати, першими повідомляти, зокрема, і про ті негаразди, які відбуваються. Одночасно пропонувати й шляхи розв’язання проблем.
Публіці дуже часто байдужісінько, що ми зі свого боку вважаємо. Є випадки політичної аналітики, критики моди, кулінарної журналістики, коли людям важлива думка автора. В усіх інших випадках наша мета – не висловлювати думку, а інформувати.
13. Про найголовніше говоріть на початку.
Нас (наш канал) можуть перемкнути в будь-яку мить. Тому найголовніше треба сказати майже на самому початку. 1 % часу витрачайте на те, щоб люди до вас звикли, щоб привернути увагу. А вже потім має бути потужна теза, яка запам’ятається. Далі ви повертаєтеся до тези за допомогою фраз «Як я вже казав..», «Як я вже згадував..». Використовуйте ефірний час ефективно.
14. Дотримуйтеся стандартів.
Патріотизм журналіста сьогодні, на моє переконання, полягає в тому, щоб працювати за стандартами. Якщо нас щось турбує, то не треба відкладати це на повоєнний період. Бо тоді нам, може, й не захочеться вже працювати за стандартами, оскільки звикнемо працювати по-іншому. Думаю, такі люди, як ви, мають достатньо енергії, знань, навичок, щоб відстоювати на своє слово, свою позицію.
15. Єдине правило журналістики полягає в тому, що жодних правил немає.
Наталія Толочко, фото Віталія Завадяка