У журналістику часто приходять після закінчення університету. Та в житті Данііла Самсонова сталося навпаки. Він потрапив у медіа школярем, під час навчання у журналістському гуртку в ПАДІЮНі, а після вступу на відділення журналістики Ужгородського національного університету продовжив кар’єру медійника. Працював спочатку на регіональному телеканалі, а сьогодні — кореспондентом програми «Факти ICTV».
— Коли ти вперше зрозумів, що хочеш працювати у медіа?
— Моя історія нетипова. Я потрапив у медіагалузь ще школярем. У 14 років відвідував гурток у ПАДІЮНі, де начитував тексти у студії звукозапису. У той час не дозволяли робити багато дублів. Тому працювати з голосом, інтонацією, настроєм було для мене не тільки захопливо, але й дуже відповідально.
Зараз я можу записати свій голос на телефон, змонтувати, зроби все, що потрібно. Тоді таких технічних можливостей не було. Тож мати таку можливість — це було щось дуже-дуже круте.
— Розкажи про перший досвід ведення програм у телестудії.
— З 2012 року моя подруга вела програму для підлітків «Teen TV» на телеканалі «Тиса-1», що був у структурі Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії, зараз це частина «Суспільного». Я запитав, чи можу спробувати попрацювати, бо мав досвід начитки текстів. Мене запросили і перше питання від редакторки було таке: «Про що ти хочеш зробити сюжет?».
Я запропонував тему про те, скільки часу підлітки проводять у соцмережах. І фактично з 9 класу, після уроків у школі, я приходив на телестудію: пробував робити сюжети, ходив на зйомки, вчився працювати з редакторами. Тоді це були Ольга Тимко й Аліна Кравцова.
Коли вперше потрапив на студію і для мене провели екскурсію, це так вразило, що цілу ніч не спав після того. Я навіть мав досвід ведення дитячих програм. Це було рідко, але така можливість дуже надихала.
— Як тобі вдалося стати ведучим програми «Ранок на Тисі»?
— Коли я навчався в 11 класі, фактично проходив стажування в студії «Експермент». На той час у них була краща техніка, ніж в інших редакціях, там працювали найкрутіші журналісти, режисери.
Потрапити в студію «Експеримент» — це було щось надможливе для мене. Якось колеги казали: «Даня з тебе був би непоганий ведучий для програми «Ранок на Тисі». Це було ранкове, двогодинне, прямоефірне ранкове шоу. Дуже популярне, з гарною студією, прекрасними ведучими, з хорошим настроєм, з класною редакторкою — Ростиславою Джумурат. Це заслужена журналістка України, яка для багатьох медійників стала телевізійною мамою.
Тож коли я вступив до університету, буквально з перших днів першого курсу прийшов на проби ведучого програми «Ранок на Тисі», — і мені вдалося пройти. Але, звісно, я був дуже переляканий. Мені було тільки 17 років, і це дуже нетипово для програми у прямому ефірі, яка, до речі, виходила на супутнику. Але поступово я з цим впорався, і дуже щасливий, що такий досвід у моєму житті був.
— Якою була твоя перша посада в медіа і що входило до обов’язків?
— Я працевлаштований офіційно одразу, як мені виповнилося 18 років. І тут ще цікавий факт. П’ять років я працював у проєкті «Ранок на Тисі». Був ведучим, редактором, а згодом і режисером. Мене дуже цікавила посада режисера прямого ефіру. Це людина, яка сидить за пультом, керує камерами, кадрами, хронометражем. Фактично – мозковий центр ефіру. Я 2-3 місяці стажувався поруч із режисеркою, перш ніж мені дозволили сісти за пульт самостійно. І так працював режисером а також ведучим ринкової програми.
— Що, на твою думку, є вирішальним при працевлаштуванні: диплом, досвід роботи, чи одне й інше?
— Під час реформи «Суспільного» профільна освіта журналіста стала обов’язковою. Та якщо говорити загалом — вирішальним завжди є досвід і портфоліо. Під час навчання я брав участь у стипендійних програмах. Стажувався на телеканалі «1+1» завдяки програмі «Хаб медіа мобільності» від Фундації Суспільність. Потім пройшов місячне стажування від «Media Development Foundation» і місяць прожив у Києві. У 2019 році я мав нагоду стажуватися на «Радіо Культура». Також один-два рази на рік я їздив на майстер-класи та тренінги. Це дуже прокачує не лише навички, а й контактну базу. А в медіа нетворкінг надзвичайно важливий.
— З якими найбільшими труднощами ти зіткнувся на початку кар’єри?
— На початку мені було складно писати тексти, вибудовувати логіку сюжетів. Це приходило через помилки. Ще складніше — двогодинні прямі ефіри без суфлера. До них треба було готуватися пів дня або цілий вечір. Плюс робота над вимовою, наголосами, стилістикою. Тут мені дуже допомогли шеф-редакторка Ростислава Джумурат та викладачі кафедри журналістики. Особливо можу для себе виділити курс із медіастилістики, який викладала Галина Валентинівна Шаповалова.
— У майбутньому бачиш себе в класичній журналістиці чи радше в суміжних галузях: медіаменеджмент, комунікації, SMM, продюсування?
— Наразі я працюю журналістом, кореспондентом програми «Факти ICTV» і мрію про те, щоб повернутися до ведення програм. Я дуже люблю відчуття прямого ефіру. Це справді специфічний адреналін, тому що для мене прямий ефір, як певний оркестр, де журналісти, оператори, режисери, редактори, працюють разом, — і виходить ідеальна симфонія. Я люблю момент проживання розповіді або спілкування у прямому ефірі, тому що він справжній. Там немає дублів, немає запису. Це як вистава, яка відбувається наживо.
Також було б цікаво попрацювати в комунікаціях, бо з багатьма комунікаційниками доводиться співпрацювати, тому розумію, як вони працюють і які задачі виконують. Поки що це мої мрії.
— Що порадив би сучасним студентам-журналістам?
— Моя головна порада студентам: вивчайте англійську, читайте книжки, долайте страх спілкування. Журналістика — це постійні знайомства, розмови, прохання про коментарі. І дуже важливо стажуватися вже з першого курсу. Спробувати якомога швидше, щоб зрозуміти, чи це ваше. Бо медіа — це галузь, що постійно оновлюється, де завжди є потреба в людях.
Головне — не боятися заходити в цю професію раніше, ніж «пора». Бо іноді все починається з одного запитання: «А можна спробувати?».
Анастасія Джупіна, студентка відділення журналістики