Із 1996 року на Закарпатті діє товариство вірменської культури «Арарат». Його голова Карен Енокян разом з однодумцями прагнуть об’єднати вірмен Срібної Землі. За час діяльності товариства вони змінили не одну долю на краще. Пропонуємо вам розмову з К. Енокяном, який понад 30 років живе в Україні, зокрема 5 із них – на Закарпатті, і розвиває тут свою маленьку батьківщину.
– Пане Карене, чим займається Ваше товариство?
– Товариство вірменської культури Закарпаття «Арарат» засновано 14 листопада 1996 року. Загалом в Україні в усіх областях існують 24 вірменські організації, що входять до «Спілки вірмен України». Нещодавно під час підсумкової конференції «Спілка вірмен України» у Києві ми звітували про свою діяльність. За півроку члени нашого товариства провели чимало заходів: виставок, концертів, молодіжних фестивалів. Також відновили школу. Сьогодні до Свята весни готуємо концерт «Мелодії кохання» симфонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії, який відбудеться 6 березня у філармонії.
Нещодавно ми організували виставку Сергія Параджанова в «Совиному гнізді», на якій представили півтори сотні фотографій, а також відкрили офіс, створили й Духовну раду області. Крім того, провели молодіжний фестиваль: запросили учасників з України (зокрема Харківський ансамбль вірмен), Вірменії, Словаччини, Угорщини, Індії тощо. А спільно з «Вірменським товариством культурних зв’язків АОКС–Україна» ми передали до обласної бібліотеки ім. Ф. Потушняка рідкісні видання, які стосуються української та вірменської культур.
У жовтні у філармонії організували безкоштовний концерт, присвячений століттю нашої державності. Тоді глядачі мали змогу почути відомі твори українських та вірменських композиторів у виконанні естрадно-духового оркестру. 7 грудня в Кафедральному соборі організували літургію до 30-ліття землетрусу у Вірменії. Ми розшукали людей, які допомагали пораненим, вручили подяки та грошові винагороди.
– А чому товариство має назву саме «Арарат»?
– Ця назва невипадкова. За біблійною легендою, ковчег Ноя зупинився на священній горі Арарат, яка є найвищою вершиною на Вірменському нагір’ї поблизу сучасного кордону з Вірменією. Назва нашого товариства символізує батьківщину.
– Чи діють на Закарпатті вірменські недільні школи?
– 14 жовтня, після 8-місячної перерви, ми відновили роботу вірменсьої школи, де нині навчається 24 дітей з усієї області (Мукачева, Берегова, Перечина, Великого Березного). Тепер щонеділі впродовж двох годин діти вчать вірменську мову.
В Україні щомісяця виходить «Вірменський вісник», де є чимало інформації про організації й товариства вірменської культури. Його видають вірменською та українською мовами.
– Як організовуєте роботу товариства?
– Ми створили правління з різними комітетами. У нас є інформаційний, жіночий, освітні відділи. Робота організована так: ми збираємося, а коли хтось пропонує якусь ідею, то й займається її втіленням. Узагалі я вважаю, що кожна людина повинна працювати на результат. Тому якщо хтось узявся щось робити, то інші не втручаються. До прикладу, коли відкривали школу, всіх, хто звертався із запитаннями, я спрямовував до людей, котрі займаються організацією школи.
Наше правління складається з небайдужих людей. Вони «запалюють» мене, надихають на нові звершення. Одна людина нічого не зробить, а команда – може.
– У товаристві працюють тільки вірмени чи й представники інших національностей?
– Ні. Тільки вірмени. Але є члени правління, які не розмовляють вірменською. Тому з поваги до них ми спілкуємося мовою, котрою вони добре володіють.
– Вам легко знаходити спільну мову з людьми іншої національності?
– Я живу в Україні понад 30 років. Повірте, для мене немає різниці – українець ти, вірменин чи представник іншої національної спільноти. На мою думку, є хороші люди і є погані. Якщо перший варіант, то якої би національності не була ця людина – проблем у спілкуванні не виникає.
– Скільки вірмен проживає на Закарпатті й де саме?
– У Закарпатській області мешкає небагато вірмен – близько 500. Більша частина з них живе в Ужгороді, інші в Мукачеві, Берегові. Нам вдалося організувати роботу так, що серед членів правління є представники з кожного міста. Усі важливі питання вирішуємо спільно.
– Розкажіть про плани вірменської громади.
– На цей рік у нас дуже грандіозні плани. Ми попросили мера виділити маленьку ділянку для вірменської церкви. Вона буде з вірменського каменю, плануємо збудувати її на набережній. Місце вже вибрали, тож розроблятимемо проект.
Робота товариства «Арарат» спрямована на конкретний результат. Тішить, що є люди, яким не байдужа доля інших. Можемо тільки брати приклад і також ставати активістами, працювати на благо суспільства.
Тетяна Лесюк, студентка відділення журналістики