Другокурсники відділення журналістики виконують різні творчі завдання у межах дисципліни «Медіа нацменшин». Одне з них полягало в написанні есе на тему «У різноманітності наша перевага». Пропонуємо роботи Яни Бурдун, Тетяни Голяк та Анастасії Шапар. І принагідно вітаємо усіх читачів нашого сайту з Міжнародним днем толерантності, який відзначають 16 листопада.
***
«Зізнаюся чесно: я знаю досить небагато про народи, які проживають на території Закарпаття. Тема прав та обов’язків національних меншин є досить делікатною, оскільки потребує врахування безлічі деталей. Але нерідко мене турбує, чому у світі панує думка: «Більшому – більше, а меншому – менше»? Маю на увазі не особливості зросту чи ваги, а саме чисельність і кількість етноспільнот, які живуть у нашій державі.
Згідно з переписом населення 2001 р., на Закарпатті найчисельнішими нацменшинами є угорці, румуни, росіяни, роми, словаки, німці, білоруси, євреї та поляки. Яка різноманітність! У нашому краї представлена енциклопедія безцінних традицій, які українці могли б перейняти від інших національностей. Цим самим збагатитися духовно й культурно.
Гасло «У різноманітності наша перевага» повинне стати рушійним у кожній країні, в якій проживають національні меншини. Важливо забезпечувати представникам етноспільнот дотримання їхніх прав, зокрема права на освіту, інформацію, культурну діяльність. Країна, у якій вони проживають, зобов’язана дбати про них задля досягнення дружніх відносин між народами.
Наші громадяни теж повинні бути толерантними до представників етноспільнот. Виявлення толерантності зовсім не означає, що ми повинні терпимо ставитися до соціально неприйнятного, відмовлятися від своїх переконань чи легко приймати чужі. Це означає, що кожен має право дотримуватися власної думки і визнавати таке право за іншими. Нам не потрібно боятися діалогу з представниками різних національностей!
Висновок, на мою думку, такий: національні меншини – це не просто громадяни, які живуть на території нашої країни. Це люди, які бажають розвиватися, створювати власні установи, організації. Вони хочуть і мають право на поширення своєї культури, пишаючись власною історією й традиціями. Прояви нетолерантності чи неготовності до толерантності ведуть до поганих наслідків. Ми повинні навчитися мистецтву жити разом саме тому, що «у різноманітності наша перевага».
Яна Бурдун
***
«Закарпаття – один із найколоритніших регіонів на території України. Саме тут проживають представники різних національних меншин. Тут збереглися їхні звичаї, традиції та обряди, що згодом стали і частинкою культури нашого краю.
До сьогодні я особливо не цікавилася етноспільнотами, не звертала уваги на їхні традиції та звичаї, але зараз шкодую про це. Адже ті чи інші представники країн збагачують наш край, додають йому родзинки. Мені подобаються культурні, кулінарні особливості народів, що проживають на Закарпатті, і передусім хочу звернути увагу на угорців, словаків, ромів, чехів та вірмен.
Угорщина – країна музики і танців. На території Срібної Землі найбільше угорців проживає у Берегові та Берегівському районі. Це сердечний та щирий народ, який радо готовий допомогти усім, хто цього потребує. Основними стравами угорської кухні є халажле (варена риба), бограч-гуляш, палачінти тощо. Ще угорці вміють готувати хороше вино і горілку.
Щодо представників словацької етноспільноти, вони вміють готувати різні смачні сорти сирів, зокрема й бринзу. Як і українці, полюбляють страви з картоплі, овочів та м’яса. Із міцних напоїв словаки віддають перевагу не просто горілці, а обов’язково сливовій або ялівцевій, лікеру. Цікавий їхній весільний звичай: в одяг нареченої (переважно у сорочку) обов’язково кладуть мішечки з часником і петрушкою, хлібом, аби молоді ніколи не знали біди.
У ромів дуже оригінальний прапор, на якому зображені зелена і синя горизонтальні смуги, а в центрі – червоне колесо з 16 спицями. Кольори прапора символізують небо і зелені луки, а колесо – кочове життя. Колесо нагадує індійський знак чакра, що підкреслює їхній зв’язок із давніми ідоріями. Цікавим є їхній звичай встановлювати на воротах дівчат травневе дерево, прикрашене стрічками та кульками, – символ чистоти і любові. Таку традицію перейняли й закарпатці, тому майже на кожному весіллі ви можете побачити таке деревце, що символізує у нас ще й гостинність нареченої.
Представники чеської меншини толерантні, з повагою ставляться до всіх інших, намагаються уникати конфліктів. Пиво – національний напій Чехії, пивоварні там є навіть при монастирях. Відомо, що чехи не дуже люблять українське пиво, тому привозять своє і смакують його разом із нами.
Та найбільше мене зацікавили вірмени. На Закарпатті проживає близько 500 осіб вірменської національності, здебільшого в Ужгороді, Мукачеві, Берегові. Особливістю вірмен є те, що вони дуже люблять грати в шахи: у вірменських школах вони навіть стали обов’язковим предметом! Ще вірмені відомі своїм алфавітом, який визнаний найдосконалішим у світі. А лаваш для вірмен є не просто хлібом, а атрибутом культури. Саме лавашем благословляють на весіллі, його разом із паскою освячують на Великдень у церкві.
На завершення ще раз підкреслю, що різні етноспільноти є окрасою Закарпаття. Вони діляться з нами своїми звичаями, традиціями, збагачують нашу культуру. Тобто національні меншини намагаються жити у мирі й злагоді разом з українцями і сприяють їхньому розвитку. Представники нашого краю у відповідь толерантно ставляться до різних культур, адже у різноманітності наша перевага».
Тетяна Голяк
***
«Україна – багатонаціональна. Її оточують 7 країн, які впливають на життя нашої держави і її громадян. Завдяки сусідам у нашій мові є чимало запозичених слів, а кожен прикордонний регіон – це окремий культурний світ. У багатьох українських родинах, які проживають у таких областях, поєдналися родові дерева двох націй, бо історичні, політичні і багато інших факторів сприяли цьому.
Хіба змогли б українці мати власний рецепт домашнього угорського бограчу і вважати його гастрономічною коронкою Закарпаття, якби угорці не були однією з найчисельніших нацменшин у цій області? А як щодо білоруських дерунів? І далеко не кожен знає, що ці смачні картопляні ладики – зовсім не українські з походження.
Сьогодні в українських вишах навчається чимало іноземних студентів, котрим настільки сподобалися наші гостинність та затишок, що багато з них після навчання теж стали частиною етнічної різноманітності України. Один приїхав за освітою, другий – за пригодами, третій – щоб побачити архітектурні чи природні пам’ятки, адже ненька має чим здивувати!
Українці мають багато звичаїв і традицій, які шанують і яких дотримуються під час свят, важливих подій, як, наприклад, вінчання чи весілля. Західна Україна, зокрема Закарпатська область, що межує одразу з чотирма країнами, найкраще демонструє: до див України можна додати ще й нашу культурну різноманітність. Тільки на Закарпатті кожен другий, крім державної мови, володіє і мовами своїх сусідів. А в побуті користується діалектом, чимало слів у якому – запозичені з інших мов.
Українці – дуже гостинні. І мабуть, завдяки цій особливості українського характеру ми маємо так багато різних народів, які вже стали невід’ємною частиною нашої культури».
Анастасія Шапар
Фото UN in Armenia