Алла Михайлівна Галас – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, займається методикою викладання української мови у навчальних закладах з угорською мовою навчання. Читачам «Media Vista» пані Алла люб’язно погодилася розповісти про традиції угорців Закарпаття.
? Алло Михайлівно, як Ви ставитеся до національних меншин?
? Я народилась і зростала у Берегові, де більшість населення складають угорці. На нашій вулиці проживало всього три українські сім’ї. У єдиній на той час українській школі навчалось, до речі, чимало учнів з угорських або змішаних сімей. Якби зараз Вам трапилася нагода поспілкуватися з ними, взяти, приміром, інтерв’ю, Ви б не здогадалися, що перед Вами ? етнічні угорці: ні за орфоепією, ні за стилем викладу думок. Тоді ми, діти, не знали поняття «національна меншина». Ми просто жили разом, в одному місті, гралися разом на вулицях, вчилися разом у школі, засвоювали мову, святкували по черзі православні і католицькі свята, вчилися шанобливо ставитися до культури людей, між якими жили. Тому на Ваше питання можу відповісти так: ставлюся як до громадян української держави, які живуть і трудяться на своїй рідній землі.
А формулювання «національна меншина» викликає у мене неоднозначне ставлення. Шлюби українців з угорцями ? не дивина в нашому краї. У таких родинах діти, як правило, білінгви, які легко переходять з однієї мови на іншу. То чи й цих учнів уважати представниками національних меншин? Так склалося, що мій недалекий предок за батьком був етнічним угорцем. Тому наша родина в українському закарпатському селі здавна має прізвисько «мадяри». Мав пройти час для того, щоб українсько-угорські паралелі чи зіткнення на різних рівнях ? філологічному, культурному, історичному, побутовому, освітньому ? стали цікавими і важливими для мене як фахівця.
? На які особливості угорської культури Ви перш за все звернули б увагу?
? На те, як угорці шанують свою культуру, традиції, обряди, зберігаючи їх із покоління в покоління. Те, що я могла спостерігати і навіть брати у якихось дійствах участь, ? це гарні давні традиції, пов’язані з весільним обрядом, із збиранням винограду. Розкажу про одну романтичну традицію. У ніч проти 1 травня юнаки встановлюють на воротах біля будинків, де живуть їхні кохані, деревце, прикрашене кольоровими стрічками, повітряними кульками тощо, і просять дозволу заспівати серенаду. Якщо дівчина дає згоду (вмикає у хаті світло), то хлопець співає під супровід якогось музичного інструмента. Цікаво, що цей ритуал стосується не лише неодружених дівчат. Серенаду може виконати й чоловік для своєї дружини.
? Який звичай угорців Вам найбільше подобається?
? Пов’язаний із школою. Дуже зворушлива давня традиція, яка є обов’язковою на святі останнього дзвоника. Зауважу – незмінна традиція за всіх режимів і освітніх реформ. Щоразу, коли розповідаю про це студентам, хвилююся. Для випускників їхні наступники заздалегідь готують торбини з білого полотна з вишитими угорськими традиційними мотивами або виконані в інших техніках (залежно від регіону). У торбину складають речі, які в давнину брали з собою в дорогу: хліб (зараз замість хліба уже кладуть печиво або якийсь інший кондитерський виріб), сіль, грудочку землі, монетку. Випускники з перекинутими через плече торбинками проходять шкільними коридорами, прощаючись із рідним навчальним закладом, потім виходять на центральну площу міста або головну вулицю села. Ця хода має глибокий символічний зміст: молоді люди вирушають із рідного гнізда у самостійне доросле життя.
Ми з магістрантами часто навідуємося у школи з угорською мовою навчання в Ужгороді, Берегові, у сільські школи, де нам охоче демонструють ці атрибути випускного церемоніалу.
? Алло Михайлівно, Ви є фанатом угорської культури?
? Я фанат свого фаху, своєї професії. Угорську культуру поважаю, бо вона є частиною світової культури. Я захоплююсь цим народом, бо він зумів у слов’янському оточенні зберегти свою автентичність, свій устрій життя. Додам, що знання про реалії національної культури і знання про загальноприйняті норми поведінки народу, мова якого вивчається (фонові знання), є одним із пріоритетів у викладанні української мови для учнів угорської спільноти. Фонові знання (ідеться про традиції угорців) необхідні й педагогові, викладачеві української мови. Знову повертаюся до підготовки магістрів. У програмі однієї з наших поїздок до Берегова в контексті навчального курсу методики викладання української мови як нерідної (державної) було знайомство з містом. Але це не звичайна екскурсія. Магістранти мали завдання поміркувати, як почуті відомості, побачені реалії історії, культури міста застосувати в навчальній діяльності. Ось фрагмент із вражень Ольги Федорко, магістрантки 2 року навчання (спеціальність «Середня освіта»), як угорці бережуть історичну пам’ять: «Берегівчани живуть за принципом: хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Місто просякнуте вдячністю до людей, які жили тут, творили, розвивали свій край, а це не може не викликати повагу. Щирий патріотизм простежується не в гучних зізнаннях, а, зокрема, в блискучому знанні історії чи не кожної місцевої архітектурної споруди. Історія Берегова надзвичайно цікава і, на жаль, не без трагічних сторінок. 19 листопада ? це день, який відтепер асоціюватиметься у мене з органною музикою. Під її акомпанемент у місті щорічно вшановують жертв сталінського терору. Проймає холодом, коли слухаєш імена тих, які в одну мить стали жертвами «етнічної чистки». Сьогодні 19 листопада ? це день, коли ще гостріше відчувається необхідність людяності і толерантності. Саме ці якості намагаються виховати у молодого покоління».
Угорці люблять своє, рідне, вони добре знають власну історію, літературу, фольклор, охоче розповідають про це, вміють берегти свої традиції і звичаї. Вони живуть цим.
Тетяна Голяк, студентка відділення журналістики