Із діяльністю румунських громадських організацій Закарпаття, мабуть, найкраще знайомий старший викладач кафедри класичної та румунської філології Тарас Дацьо, який є членом кількох ГО, а також керівником організації «Центр захисту національних меншин». Цьогоріч у Румунії, в місті Пітешть, він проводив лекції про румунські громади Закарпаття, розповідав про громадські організації, пресу румунської спільноти на Закарпатті, а також навчальні заклади, де етнічні румуни переважно здобувають освіту. Поїздка тривала у рамках програми «Erasmus+».

Так, на Закарпатті нині існують 5 румунських громадських організацій, про діяльність яких Тарас Омелянович розповів і нам.

– Тарасе Омеляновичу, які румунські громадські організації представлені на Закарпатті?

– Історія румунських громадських організацій починається у 1989 році. 22 жовтня того року була створена перша соціально-культурна організація «Джордже Кожбук», яку очолив Іон Мігалка. З 1990 по 1994 рік головою асоціації був Василь Марина. Нині асоціацією керує Г. Оприш. Основною діяльністю цієї спілки була підготовка абітурієнтів для навчання в Румунії. Ця організація здебільшого займалася просвітницькою та організаційною роботою для вступу етнічних румун до вишів Румунії. Через кілька років з’являється ще одна організація «Іоан Мігалі Де Апша», яка також разом з спілкою «Джордже Кошбук» почала займатися популяризацією історії, культури, звичаїв румун Закарпаття. Головне для членів цієї ГО – налагодження тісних стосунків із різними навчальними закладами, громадськими організаціями Румунії. У 2001 році виникла Закарпатська обласна спілка «Дачія» під керівництвом І.М. Ботоша. «Дачія» була створена на основі трьох районних спілок, ця організація на початку двохтисячних років займалася дуже серйозною просвітницькою діяльністю, що й продовжує надалі. Ще однією потужною спілкою румун на Закарпатті є організація «Надія». Її місцезнаходження в Солотвині, керує нею Михайло Токар. Організація спрямована на реалізацію різних європейських проектів. Функціонує вона й сьогодні. Також є спілка «Центр захисту національних меншин».

– Що це за організація і коли вона створена?

– «Центр захисту національних меншин» – це організація, яка дещо відірвана від румунського середовища, бо знаходиться в Ужгороді, вона була створена у 2003 році. Ідеєю її започаткування була реалізація різних проектів, в інтересах нацменшини.

– А як щодо румунської преси на Закарпатті? Коли з’явилися перші видання і що особливого зараз?

– Ще в радянський період з’являється перша газета, по суті, дубляж українського часопису «Дружба народів» («Приетения нороаделор»), яка дублювалася молдавською мовою і була орієнтована на румунськомовне населення. В подальшому отримала назву «Приетения» і функціонувала до розпаду Радянського Союзу. У 2001 р. Закарпатською обласною спілкою «Дачія» було засновано першу румуномовну газету «Апша» (головний редактор – Тарас Дацьо). Головним редактором часопису сьогодні є Іван Ботош, за сумісництвом – керівник спілки «Дачія». Газета «Аpșa» з 2006 друкується в Румунії. Невдовзі було створено газету «Марамурешені». Окрім цих двох газет, у Середньому Водяному час від часу виходить часопис «Vatra strămoșească», в якому друкується інформація про школу і сільську громаду, а також вірші й інформація про національні свята. У Солотвині виходить газета, яка друкується в Румунії, називається вона «La nord de Tisa». Газета виходить за сприяння різних громадських організацій Румунії та Закарпаття, які надають матеріали для газети.

– Цікаво, які свята відзначають румуни Закарпаття?

– З 1990 р. щорічно проводяться свята румунської культури – етнокультурний фестиваль «Марцішор», який організовується за сприяння громадських організацій, органів місцевого самоврядування, підтримки обласного управління культури та румунської сторони. Цей фестиваль проводиться циклічно на початку березня в різних населених пунктах, де компактно проживають румуни. Метою фестивалів є популяризація народної творчості румун – народних танців, пісень тощо. Традиційно в цих фестивалях беруть участь представники українських фольклорних груп. Етнокультурний фестиваль «Марцішор» – це свято весни та єднання культур.

 

Аліна Мочан, студентка відділення журналістики

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *